Я пам’ятаю, як ще дівчинкою тримала ляльку на колінах і шепотіла їй казки, ніби вона справжня дитина. Моє серце вже тоді знало, як любити, як берегти, як чекати, навіть якщо ніхто не приходив. Я малювала в думках її обличчя, її сміх, маленькі пальчики, що вплітаються в мої — і світ здавався нескінченно добрим. Мрія ростилася всередині, як садок, що ніколи не помирає.
Відредаговано: 11.10.2025