Глава 7. За дверима

Стук у двері став ще голоснішим.

Аня сиділа на дивані й міцно тримала свою плюшеву іграшку. В її очах знову з’явився той старий страх

— Марто… — тихо прошепотіла вона.

Марта підійшла до неї і поклала руку на плече.

Марта підійшла до неї і поклала руку на плече.

— Все буде добре. Я з тобою.

Вона знову подивилася у вічко. Чоловік за дверима нервово ходив по коридору. Його обличчя було сердите.

Марта зрозуміла: відчиняти не можна.

Вона тихо дістала телефон і подзвонила до поліції.

— Добрий вечір. Мені потрібна допомога, — спокійно сказала вона. — Біля моїх дверей стоїть людина, яка може бути небезпечною.

Через кілька хвилин у під’їзді почулися кроки.

Чоловік за дверима почав нервувати. Потім швидко спустився сходами і зник.

Чоловік за дверима почав нервувати. Потім швидко спустився сходами і зник 

Коли поліція приїхала, у коридорі вже нікого не було.

Один поліцейський запитав:

— Ви знаєте, хто це був?

Марта похитала головою.

— Але я думаю… він шукав цю дівчинку. 

Поліцейський серйозно подивився на Аню.

— Не хвилюйтеся. Ми перевіримо це.

Коли двері знову зачинилися, у квартирі стало тихо.

Аня підійшла до Марти і обійняла її.

— Дякую… — прошепотіла вона.

Марта обійняла дівчинку у відповідь.

— Тепер ти в безпеці. Я не дозволю нікому тебе образити.

За вікном світило нічне місто. А в маленькій квартирі двоє людей починали розуміти, що стали справжньою сім’єю. ❤️📖