Глава 4. Новий дім

Поїзд повільно зупинився на великому вокзалі столиці. Люди поспішали кудись, валізи гуркотіли по плитці, гомін і метушня заповнювали повітря. Аня міцно трималася за руку Марти, відчуваючи водночас страх і захоплення.

— Не бійся, — прошепотіла Марта. — Ми знайдемо місце, де тобі буде безпечно.

Вони вийшли з вокзалу на широкий проспект, де височіли будинки, і люди спішили в своїх справах. Для Ані це було зовсім нове життя — велике, гучне і трохи страшне.

Марта заздалегідь подбала про прихисток. Вона знайшла маленьку квартиру через знайомих у центрі міста. Вона була скромною, але затишною, з великим вікном, через яке світло лилося цілими потоками.

— Це наш новий дім, — сказала Марта, відкриваючи двері. — Тут ніхто не буде тебе ображати.

Аня обережно пройшла в кімнату. Вона оглянула стіни, шафу, маленьке ліжко та стіл з олівцями, які Марта вже розклала. Потім вона підбігла до вікна і глянула на вулицю.

— Тут… добре, — тихо сказала дівчинка.

Марта підійшла до неї і обійняла. Це був перший обійм за довгий час, коли Аня могла відчути, що хтось дійсно її захищає.

— Ми будемо вчитися, гратися і жити без страху, — повторила Марта. — Тобі тут ніхто не зашкодить.

В той день вони довго розпаковували речі, розкладали книжки та іграшки. Аня навіть посміхалася — маленькими, обережними усмішками, але це вже було щось.

Пізно ввечері, коли місто заснуло, Марта сиділа біля вікна, дивлячись на вогні нічних вулиць. Аня вже спала у своїй новій кімнаті, обіймаючи плюшеву іграшку.

Марта знала, що попереду буде ще багато випробувань. Аня потребуватиме часу, довіри і терпіння. Але Марта була готова.

Вона готова стати для дівчинки тим, ким для пташеняти був би захисник — надійним крилом, яке ніколи не дозволить впасти.

І так у великому місті почалося їхнє нове життя — тихе, обережне, але сповнене надії.