Глава 3. Подорож у нове життя

Ранок був туманним, але чистим. Вокзал майже порожній. Марта тримала Аню за руку і йшла повільно, щоб дівчинка не злякалася.

— Куди ми їдемо? — тихо спитала Аня.

— У столицю, — відповіла Марта, посміхаючись. — Туди, де ми почнемо нове життя.

Аня трохи нахилилася до вчительки. В її маленьких очах можна було прочитати суміш страху і надії.

Вони сіли в купе. М’які крісла поїзда трохи скрипіли під вагою їхніх сумок. Марта діставла невеликий рюкзак з книжками та олівцями, а також маленьку плюшеву іграшку, яку вона принесла Ані.

— Це для тебе, — сказала Марта. — Щоб ти знала: я завжди поруч.

Аня обережно взяла іграшку й притиснула до себе. Вона ще не розуміла, що чекає попереду, але відчула, що з Мартою їй буде безпечніше.

Поїзд повільно рушив. Вони дивилися у вікно: туман поступово розсіювався, і на горизонті з’являлися перші промінчики сонця

— Марто… а що буде далі? — спитала Аня.

— Далі ми будемо вчитися, гратися, сміятися і жити без страху. Я обіцяю, — тихо відповіла Марта.

Вони мовчки спостерігали, як за вікном минають маленькі будинки і дерева. Кожен кілометр віддаляв їх від минулого болю. І водночас наближав до нового життя, де панувала безпека і турбота.

Марта знала, що попереду буде складно. Дівчинка боятиметься довіряти повністю, можливо, згадає свої страхи. Але вона була готова. Вона готова стати для Ані тим, ким для пташеняти був би справжній захисник — теплим і надійним крилом.

І так, в тиші поїзда, їхня нова історія тільки починалася.