Глава 2. Перший крок

Наступного ранку Марта прийшла до школи раніше, ніж зазвичай. Їй хотілося поговорити з Анею наодинці, але не так, щоб налякати дівчинку.

Аня сиділа на своїй парті, тихо малюючи олівцем у зошиті. На її обличчі все ще можна було помітити легку блідість, а на руках — нові синці, які вона намагалася сховати під рукавом.

— Аню, сьогодні після уроків ти залишишся зi мною на хвилинку? — спокійно запитала Марта.

Дівчинка зніяковіла, але кивнула.

Після уроків вони пішли до порожньої класної кімнати. Марта сіла поруч і взяла Аню за руку.

— Аню, я хочу, щоб ти знала… Ти не одна. І якщо тобі небезпечно вдома, я можу допомогти. — її голос був ніжним, але рішучим.

Аня довго мовчала. Потім тихо прошепотіла:

— Вдома… боляче.

Ці слова Марта чекала, як птах чекає на світанок. Вона знала, що має діяти.

Вечором, повертаючись додому, вона сіла за стіл і почала складати план. Вона знала, що просто поговорити з батьками Ані недостатньо. Їй потрібно буде діяти рішуче, захистити дівчинку.

Тієї ночі Марта мало спала. Вона згадувала, як колись у лісі годувала пораненого пташеня, яке не могло самостійно літати. Воно довіряло їй. І вона не могла його підвести.

«Іноді бути вчителькою — це більше, ніж навчати дітей читати й писати», — подумала Марта. — «Іноді треба стати їхнім крилом».

На світанку Марта прийняла рішення. Вона зробить перший крок назустріч новому життю для Ані.