Глава 1. Тиха дівчинка

Ранок у маленькому місті починався з пташиного співу. Марта

прокинулася рано, як звикла ще з тих часів, коли працювала орнітологинею. Колись вона годинами стояла в лісі з біноклем і дивилася, як птахи прокидаються разом із сонцем.

Але тепер її робота була іншою.

Тепер вона була вчителькою у початковій школі.

Марта любила дітей. Вона любила їхню щирість, їхні нескінченні запитання і те, як вони радіють навіть маленьким речам.

У її першому класі було двадцять учнів. Хтось постійно сміявся, хтось не міг всидіти на місці, а хтось любив голосно відповідати на кожне питання.

Але одна дівчинка майже ніколи не говорила.

Її звали Аня.

Вона сиділа тихо на останній парті біля вікна. Часто дивилася на подвір’я школи, де на гілках дерева сиділи горобці.

Одного дня Марта помітила щось дивне.

На руці Ані був синяк.

— Аню, ти впала? — м’яко запитала вчителька після уроків.

Дівчинка трохи злякалася і швидко опустила очі.

— Так… впала, — тихо відповіла вона.

Марта нічого не сказала, але в її серці з’явилося тривожне відчуття.

Через кілька днів вона побачила новий синяк. Потім ще один.

А іноді Аня взагалі не приходила до школи.

Того вечора Марта довго сиділа біля вікна і думала. За склом на проводах сиділи птахи.

Вона добре знала: коли пташеня в небезпеці, хтось повинен його захистити.

І Марта почала розуміти, що, можливо, скоро їй доведеться зробити дуже важливий вибір. 📖