Мама

Літо було у самісінькому розпалі. Синє небо притулилось до землі у пошуках прохолоди, сонце ж пекло немилосердно. На маленькій майже крихітній вулиці одного містечка, схожого як дві краплини на інші невеликі міста України, життя било джерелом. У прямому сенсі цього слова. Сусідка Катря якраз поливала газони, а її чоловік Степан спостерігав за жіночою роботою ліниво покручуючи вуса. Діти, наче зграйка маленьких каченят, які вперше відчули велику воду, кумедно хлюпались під холодними струменями. Щасливі дитячі верески мабуть було чутно по всій околиці, втім дітям завжди все байдуже. Дитячі роки швидко проходять, чому б не насолодитись ними вдосталь?

Скрізь цвіло життя. Здавалось, той день був створений для щастя і навіть троянди пана Якова, які ще вчора мали втомлено похилити свої замучені голівки під палючим сонцем, весело підняли бутони вверх насолоджуючись спекою. Собаки тітки Лесі і коти дядька Петра, які по ночах не давали спати цілій вулиці, нарешті примирились і навіть пили воду з одної миски як старі добрі знайомі. Воістину це літо було дивовижним!   

За тиждень до свята Івана справді стояла неймовірна задуха. Пані Марія Крапля повільно йшла, ледь тягнучи праву ногу, вздовж вулиці Гайворонського, незважаючи ні на суху погоду, ні на сонце, яке немилосердно пекло вдалині. Коліно боліло як скажене і вона знала, що скоро щось та й випаде з неба. Хвора нога її ніколи не обманювала. Жінка йшла неквапливо, втягуючи на повні груди чисте повітря, приправлене, наче спеціями, жаром новенького вкладеного асфальту та збитого колесами автомобілів пилу. Після двох годин проведених у масці в просторій церкві, вщент переповненій людьми на недільну службу, ця невелика мандрівка додому перетворилась у справжнісіньку насолоду життям та повітрям.

Дарма, що погода була сухою, вона відчувала неймовірне задоволення від лінивого повернення додому. І справді, була неділя, вихідний день, і не потрібно нікуди спішити. Всі справи зроблені та можна чесно відпочити. Ноги несли її додому, а душею вона ще була досі у церкві, подумки співаючи церковні псалми. 

Однак, проходячи повз музичну школу на Гайворонського, вона ще більше сповільнила крок, принюхуючись до сильного аромату троянд, які ось-ось мали б відцвісти. Жінка глянула на налиті червоні бутони, вкотре замріяно зітхнула і подумки зажадала ще більшого городу. Пані Марія кохалась у квітах, а троянди були її слабістю. Червоні, рожеві, жовтуваті, біляві, біляві із відтінком рожевого та червоні ледь не чорні, вона б посадила ними увесь свій город, усе місто, увесь свій край та увесь світ, дай її Всемогутній Бог таку можливість.

«Було б неймовірно прекрасно,» - так думала собі пані Марія, насолоджуючись передобідньою тишею та спокоєм заспаного спекою міста. 

Неподалік від костелу святого Станіслава її увагу привернула невисока смаглява дівчина-школярка у білій сукні. Тканина була вільною та майже повітряною. Віддаля пані Марії здалось, що та дівчина одягнена у хмаринку, або і є тією самою хмаринкою, яка спустилась із неба, щоб нарешті подарувати цьому втомленому спекою місту довгоочікуваний дощ. Недарма ж коліно стільки днів боліло! Однак, підійшовши ближче, вона відразу ж впізнала її, відчуваючи знайоме розчарування, яке постійно супроводжувало жінку при зустрічі із цією дівчиною. То була Влада Золотаренко, молодша донька Олени Золотаренко - її колеги по роботі. Весь образ милої і доброї дівчини у очах Марії перетворився на звичний. Жінка навіть не здивувалась своїй недоброзичливості. Владу вона знала не так добре і не мала бажання її знати краще. То була нахабна шістнадцятирічна дівиця, мозок якої був повністю засмічений соціальними мережами. Донька пані Марії - Злата, яка тоді проводила з Владою свій перший пробний урок англійської (вона займалась репетиторством), тільки похитала головою і відмовилась від додаткових занять.    

- Ти зрозумій, мамо, людину не можна навчити, якщо вона цього не хоче. Це буде тільки марна трата мого часу та грошей її батьків. У неї нічого крім селфі та інстаграму у голові не вкладається! – так тоді висловила свою думку Злата, варто було засмученій Олені з донькою покинути їхній будинок.

Марія тоді теж була дещо ображена такою поведінкою доньки. Для неї будь-які зароблені чесною працею гроші були грошима, а її донька так легко відмовлялась від додаткового заробітку.

Однак на наступний день, жінка змінила гнів на милість, коли Злата принесла свій телефон з новими фотографіями Влади і на них жінка побачила інтер’єр власної оселі. Виявилось, коли Злата на декілька хвилин покинула кімнату, те нахабне дівчисько зробило цілий фотосет у їхній вітальні!

Марія була незадоволена і майже тиждень не розмовляла із своєю колегою. Та теж на неї дулась, бо її Злата відмовила улюбленій донечці у додаткових уроках.

Тепер, коли пані Марія побачила Владу біля костелу, у ній знову спалахнуло знайоме почуття недоброзичливості та навіть якоїсь злоби. Це відчуття посилилось, коли вона побачила як це дівчисько відверто позує біля костелу та надуває губи «качечкою».

 «Яке нахабство! – подумала пані Марія, проходячи повз. -  Біля святого місця!..Міста їй мало, чи що?»

Вона відвела голову вверх, аби глянути на годинник костелу, щоб не дивитись на таку неприємну її очам картину і водночас привести свої думки у спокій. Марії майже це вдалось, та враз цей крихкий стан рівноваги стривожив зойк. 

Звичайно, то була сама Влада, котра як завжди намагалась всю увагу привернути до себе. Зараз вона випадково впустила телефон з рук, коли робила ще одне селфі. Тепер той лежав на бруківці, а уламки скла від екрану були розкидані по всій проїжджій частині.