Розділ 11

Мені не терпиться розповісти все Діані, але, коли повертаюсь у її квартиру, саму подругу там не знаходжу. Схоже, у неї знову побачення. Дуже сподіваюсь, що найближчим часом подруга познайомить мене зі своїм обранцем. 

Переодягнувшись у зручний одяг, пишу Аміру повідомлення. Спочатку думаю, як краще описати те, що в голові, а потім розумію: не треба так сильно напружуватися. Ми не пара, і я не зобов'язана додавати щось, окрім загальних фраз.

“Я вдома. Все добре. Дякую за вечерю.

Надсилаю і, поки чекаю на відповідь, лізу у холодильник за чимось смачненьким. Після вечері було реальне відчуття, що я просто лусну, але зараз знову голодна. 

Звук вхідного повідомлення відриває мене від споглядань вмісту холодильника, і я одразу ж беру телефон у руки.

“Дякую, що написала, Ліно. До завтра. Спокійної ночі.”

Спочатку хочу відписати: “І тобі”, але вчасно себе зупиняю. Думаю, що це буде перебір. Залишаю телефон в спокої й таки берусь за свою вечерю. Вже другу за рахунком. 

Оскільки Діана не повертається, берусь за складання речей у валізу. Останнім часом я дуже багато катаюсь з нею. Сподіваюсь, що ця квартира, яку я збираюсь придбати, стане мені домом. 

Засинаю до приходу Діани. Завтра важливий день, а мені ще треба поборотись з токсикозом і виглядати більш-менш пристойно на зустрічі з нотаріусом. Сплю так міцно, що навіть не чую, коли повертається подруга. 

А от наступного ранку ми таки зустрічаємося за сніданком, і я розповідаю їй усе. 

– А Амір молодець! Як все гарно придумав, – хмикає Діана. – Тепер будеш у нього під крилом. 

– Виходить, що так, – кажу і сьорбаю свій чай. Після ранкового токсикозу почуваюсь розбитою.  

– У гості запросиш? Цікаво буде побачити, де живе сам Алієв і тепер ще й ти.

– Звісно, запрошу! – усміхаюсь. – Можливо, навіть з твоїм кавалером. До речі, як ваші стосунки?

– Ой, я така щаслива! – усміхається Діана. – Марк просто неймовірний. Треба буде якось вас познайомити. 

– Треба, – погоджуюсь. 

Після сніданку їду в нотаріальну контору, адресу якої скинув мені Амір. Розташована вона у самому центрі, тому планую одразу завести валізу у нову квартиру, щоб весь день з нею не возитися. 

– Доброго ранку! – вітаюсь з Аміром, який уже чекає на мене в приймальні. 

– Доброго, – розглядає мене прискіпливо. – Сподіваюсь, що ти не передумала.

– Ні, – кажу. – Не передумала. 

– От і чудово. Ходімо. 

Сама процедура оформлення документів займає хвилин двадцять. Амір забирає конверт з грошима, навіть не рахуючи їх, а я видихаю. Схоже, тепер ця квартира дійсно моя, хоча важко повірити. 

Коли залишаємо будівлю, Амір проводить мене до автомобіля. Він дає мені перепустку в житловий комплекс, а коли дістає зі свого автомобіля букет троянд – я взагалі дар мови втрачаю. 

– А це навіщо? – не розумію. 

– Вирішив таким чином привітати тебе з покупкою квартири, – Амір віддає мені квіти, а я ніяковію. Букет дуже гарний і дорогий. Тепер треба ще й вазу купити, щоб квіти до вечора не зів'яли. 

– Дякую, – кажу і кладу квіти на заднє сидіння. – Відвезу їх додому, а тоді відразу до твоїх батьків. Я вже й так запізнююсь. 

– Може, мені варто з тобою поїхати? – хмуриться Амір. – У тебе речі та квіти. Я можу допомогти.

– Не варто, але дякую, – сідаю в салон і теку з документами кладу на сусіднє сидіння. 

Амір йде до свого позашляховика, а я залишаю парковку. На в'їзді до ЖК показую перепустку, і мені відчиняють ворота. А ось біля входу у під’їзд на мене чекає сюрприз. Консьєрж забирає у мене валізу, і разом ми їдемо на потрібний поверх. 

Схоже, це Амір постарався, щоб я цю валізу сама не несла. Ну приємно все-таки, як не крути. 

У квартирі тихо та прохолодно. Ще раз оглядаю все, але вже сама, і прикидаю в голові, що ще треба сюди прикупити. Залишаю квіти в вазі, яку купила дорогою сюди, і зачиняю квартиру. 

Тепер треба їхати на роботу. Дуже сподіваюсь, що сьогодні Марк не заявиться в гості, а то у мене таке відчуття, що він навмисне вчора примчав, щоб спаплюжити Аміра в моїх очах. 

Насправді мене зовсім не цікавить, що там між братами відбувається. Мені й своїх проблем достатньо. Хоча зараз усе начебто налагодилося. У мене нова автівка, житло і дитина добре розвивається. Що ще можна хотіти? Правильно, нічого! 

– Ти сьогодні запізнилась, – говорить Аліна Павлівна, коли я заходжу на територію, де йде ремонт. 

– Справи зранку були, – відповідаю. – А ви як? Все добре? 

– Сьогодні у мого чоловіка день народження. Ми збираємось у ресторан, – відповідає. – До речі, ти також запрошена. І відмова не приймається! 

Схоже, Аліна Павлівна наскрізь мене бачить. Я тільки-но рота відкрила, а вона вже мене зупинила. Ну і як тепер бути? Доведеться йти на це свято і знову почуватись між двох вогнів поміж Аміром і Марком.