Розділ 10.1

Амір дає мені можливість переступити поріг першою. Автоматично вмикається світло – і мені відкривається величезна вітальня, поєднана з кухнею. Панорамні вікна, свіжий ремонт і нові меблі. У мене таке відчуття складається, що тут взагалі ще ніхто не жив. 

– Ходімо, спальню покажу, – Амір йде коридором, а я – за ним. Спочатку роздивляюсь світлий і просторий санвузол, а тоді й саму спальню. Величезне ліжко так і манить на нього лягти, а у ці панорамні вікна можна закохатися. Краєвид з них просто неймовірний. 

– Тут дуже гарно, – кажу, коли у вітальню повертаємось. 

– Отже, ти готова її купити? – питає Амір. 

– Після того, як подивилася, остаточно переконалася, що не потягну її, – відповідаю. – Але… ти так і не назвав мені ціну. 

– Ця квартира – моя. Я викупив весь поверх, – нарешті відкриває всі карти. – Ти можеш купити її за ту суму, яка у тебе є, або ж жити тут просто так. Все одно вона пустує. 

– Але у мене не так багато грошей, – кажу розгублено. 

– Хіба справа в грошах? – усміхається Амір. – Для мене – ні. 

Я розумію, що для Аміра гроші – це лише папірці, але мені шалено ніяково від того, що він готовий продати мені квартиру за пів ціни. 

– Добре. Я готова її купити! – випалюю, поки не передумала. Чесно кажучи, сама з себе шокована. 

– Чудово! – усміхається Амір. – Завтра зранку треба буде приїхати до нотаріуса. Зможеш?

– Якраз перед роботою заїду, – кажу. 

– Прекрасно! – Амір передає мені ключі від квартири, а я досі повірити не можу, що погодилася на це. Стискаю ключі в руці та сподіваюсь, що не зробила чергову помилку. 

Ми залишаємо квартиру, і я сама її зачиняю. Коли ж повертаюсь обличчям до Аміра, він невідривно розглядає мене.

– Повечеряємо разом? – питає. – Моя домогосподарка якраз накрила стіл. 

– У тебе є домогосподарка? – перепитую. 

– Звісно, – усміхається. – То як? Зайдеш? Заодно відсвяткуємо твою покупку. 

– Я її ще не купила, –  відповідаю. – Але їсти дійсно хочу. 

– Ходімо! – Амір відчиняє двері квартири та пропускає мене першою. Світло вмикається, і я розумію, що ця квартира ідентична тій, що тепер буде мені належати. Тільки ця в значно темних тонах. Занадто холодна, як на мене. 

Розглядаю квартиру недовго, тому що в носа б’є аромат їжі – і я про все забуваю. Бачу накритий стіл, і дивує те, що тут два набори посуду, отже, Амір попередив свою домогосподиню, що у нього буде гостя. 

– Сідай, – він відсуває для мене стілець і сам навпроти сідає. Наливає собі трохи вина, а мені – соку. – За майбутнє сусідство, Аделіно! 

Ми п’ємо, і мені якось дивно стає. Прямий погляд Аміра напружує. Він явно щось задумав, а я повелася на квартиру і низьку ціну. Тепер ми постійно поряд будемо, і поки що я не знаю, добре це чи погано. 

Їжа виявляється дуже смачною, а може, це я голодна… Хай там як, куштую все, що тут є, і коли мій живіт роздувається – голосно позіхаю. Добре, що встигаю вчасно прикрити рота. 

– Втомилася? – питає Амір і робить ковток вина. – Може, не варто в такому стані за кермо сідати? 

– Пропонуєш мені тут залишитися? – дивуюсь.

– Можеш і тут, – усміхається. – Але тепер у тебе своя квартира є. 

Точно! І чого я про це не подумала? 

– Та ні, я краще до подруги поїду. Треба зібрати речі та підготуватися до переїзду, – кажу. А ще морально звикнутись з думкою, що я тепер тут жити буду. 

Встаю з-за столу і гладжу живіт. Мої дії не приховуються від Аміра, і коли він також торкається мого живота поверх блузки – різко завмираю. 

– Що ти робиш? – питаю розгублено. 

– Торкаюсь живота. Там моя дитина, – відповідає так, наче в цьому немає нічого дивного. – До речі, як думаєш, хто там? Хлопчик чи дівчинка? 

– Я про це не думала, – шепочу і відступаю від чоловіка. Він мене лякає сьогодні своєю надмірною увагою. – Мені вже час їхати. Дякую за вечерю. 

Йду в коридор, і, поки взуваюся, Амір стоїть поруч і слідкує за мною. 

– Я тебе злякав? – питає прямо, а я стаю рівно і напружено усміхаюсь. 

– Звісно, ні, – кажу абсолютно неправдоподібно. – Просто ти дивний сьогодні. 

– Їдь обережно, Ліно. Як будеш вдома – дай знати. 

Амір дуже легко змінює тему. Я зовсім не встигаю за перепадами його настрою. Киваю на знак згоди й залишаю квартиру. Поки їду ліфтом вниз, декілька разів глибоко вдихаю і видихаю. 

І чого це я так розхвилювалася від його дотиків? Не вистачало ще в цього чоловіка закохатися! Та він ще за Сергія гірший! Мій колишній жив за мій рахунок і зраджував, а цей живе своїми амбіціями й заради певних досягнень готовий зробити таке, що просто в голові не вкладається.