Розділ 9.1

Не хочу брати участь в цій дивній розмові тому кажу, що до роботи повертатися треба. На вулиці вдихаю свіже повітря і спостерігаю за роботою майстрів. 

Чомусь не можу викинути з голови те, що сказав Марк. І як би сильно не вдавала, що мені байдуже, насправді це не так. Я хочу знати, що це за дівчина така, через яку посварилися брати. І якщо так подумати, то Амір і мене до Марка не хоче підпускати. Невже ревнує? Чи боїться, що Марк його дитину собі забере? 

– Амір подарував тобі автомобіль? – Марк не втрачає нагоди залишитись зі мною наодинці. Як тільки сідаю в альтанку, щоб звіритись з макетом, він сідає навпроти. 

– Дав свій у тимчасове користування, – кажу.

– Яка нечувана доброта з його боку, – хмикає. – На Аміра зовсім не схоже. 

– Твої слова ще раз доводять, що ти свого брата зовсім не знаєш, – кажу. 

– Якщо вірити твоїм словам, то він хороший. Чому ж тоді ви не разом? – переможно усміхається Марк. – Дай вгадаю! Амір зациклений на роботі. Він на все ладен, лиш би отримати крісло гендиректора. Не знаю, що він тобі пообіцяв за те, щоб ти його захищала, але я-то його знаю як облупленого. Мій брат любить лише себе. 

– Гарна промова! – чую за спиною голос Аміра і ціпенію. Невчасно він прийшов. Ще сварки між братами не вистачало. – Але ти помиляєшся. 

– Та невже? – Марк залишається спокійним і розглядає брата насмішкувато. – Я знаю, що ти тільки одну дівчину у своєму житті кохав, а після зради зарікся закохуватися. Хочеш знати, чому Злата обрала мене тоді? Тому, що ти занадто правильний. Педантичний. Трохи навіть пришелепкуватий у своїй ідеальності. 

– Усе сказав? – цідить Амір і переводить погляд на мене. – Ліно, можна тебе?

Він подає мені руку, а я вагаюсь. Щось не подобається мені його погляд. Від слова зовсім. Амір явно щось задумав, і мені це точно не сподобається. 

Ніяково подаю руку і підводжусь на ноги. Не знаю, чого чекати, тому готуюсь до найгіршого. 

– Ти маєш рацію, Марку, я зарікався закохуватися, – холодно говорить Амір. – Але з Аделіною все змінилося. Я знову захотів сім’ю. І дуже сподіваюсь, що ця жінка дасть мені шанс довести свої почуття. 

– Дуже пафосно сказано, братику, але Ліна сама сказала, що ви не разом і бути з тобою вона не планує, – усміхається Марк. – Правда ж, Ліно? 

– Вона сказала це тому, що я поки не заслужив на її довіру, але все можна змінити. І я буду старатися, – пояснює Амір. 

У мене таке відчуття, що я між двох вогнів зараз. Кожен брат хоче довести щось своє, а я хочу одного – щоб вони дали мені спокій. 

– Мені треба повертатися до роботи, – кажу. – Я саме для цього тут. 

Забираю свою руку з руки Аміра і хочу піти, але так невчасно перечіпляюсь за щось і мало не падаю, але Амір встигає обійняти мене за талію. Завмираю як вкопана, коли розумію, що мої руки у нього на плечах. Дивлюсь в очі Аміра і відчуваю, як обличчя червоніє. Серце б’ється частіше, і близькість Аміра мене бентежить. Дуже сильно. 

– Усе гаразд? – він питає, але відпускати не поспішає. 

– Усе добре, – киваю. Сама роблю крок назад і руки від Аміра забираю. Краєм ока помічаю, що Марк більше не усміхається. Невже повірив, що між мною та Аміром щось є? 

До роботи таки повертаюся, тому що з цими братами збожеволіти можна. От мені цікаво, вони щодня до батьків у гості навідуються, чи це тільки тепер так, тому що я тут? 

На щастя, від роботи мене ніхто не відволікає. А от в обід, коли починає припікати сонце, стає дуже душно. Знов ховаюсь в альтанку і сильно дивуюсь, коли навпроти сідає Амір і ставить поруч зі мною склянку з лимонадом. 

– Може, на сьогодні достатньо працювати? – питає, поки я п’ю. – Ти втомилася. 

– Я не можу поїхати. Це моя робота, – кажу. 

– Ти можеш не працювати. Я буду тебе забезпечувати, – заявляє. 

– Дякую, але ні, – фиркаю. – Я люблю свою роботу. 

– І чому я думав, що ти погодишся? – несподівано Амір усміхається. – Це ж ти.

– І що це означає? – дивуюсь.

– Сильна та незалежна Аделіна, – пояснює. – Раніше я оминав таких жінок стороною, але ти… якимось дивним чином притягуєш мене. Мені цікаво тебе пізнавати. 

– До чого ти ведеш? – мені здається, чи Амір в симпатії мені зізнається? Та ні, мені здається! Бути цього не може!