Розділ 9

– Оце так апарат! – захопливо кричить Діана, коли сідає до мене в салон. Тільки-но я приїхала до її будинку, набрала подругу, і вона прийшла подивитися на подарунок від Аміра. – У мене немає слів. 

– У мене теж, – усміхаюсь. – Я боюсь їхати цим красенем. Одразу рахую, скільки буде коштувати ремонт. 

– А ти не рахуй! Я впевнена, що Амір все оплатить! – хмикає Діана. – Та він для тебе хоч зірку з неба. 

Ну, з зіркою подруга явно перегнула, але все одно щось у цьому є. Амір думає про мій комфорт, і це дуже приємно. Головне, щоб він зі своїм хвилюванням не перегнув палку.

Залишаю автівку у дворі й дуже боюсь, щоб ніхто її не пошкодив. Ця машина явно найдорожча з усіх, що тут є. 

Повернувшись у квартиру Діани, берусь за роботу над дизайном. Треба починати роботу на території, і зробити це треба найближчим часом. Замовляю всі необхідні матеріали та команду майстрів, які будуть творити красу. Попереджаю Аліну Павлівну, що завтра буде шумно і до цього треба бути готовою. Мені також доведеться їхати туди, щоб пояснити весь обсяг роботи та обговорити макет з майстрами. 

Наступного ранку за звичним маршрутом спочатку прямую у вбиральню, тому що токсикоз не змушує себе чекати, а потім – снідати та до роботи. Їхати в новенькому Mercedes — одне задоволення, і коли дістаюсь маєтку, там уже починають роботу майстри. 

Вітаюсь з ними та обговорюємо план з головним майстром. На початковому етапі все виглядає дуже страшно, але я знаю, який вигляд прибудинкова територія буде мати в кінці. Думаю, Аліні Павлівні сподобається. 

– Доброго ранку, Аделіно! – мама Аміра виходить на вулицю й одразу обіймає мене, наче ми старі знайомі. – Може, у дім зайдеш? Чаєм тебе пригощу. 

– Можна, – кажу. 

У будинку тихо та спокійно. Поки чекаємо на чай, Аліна Павлівна вирішує розпитати у мене про вагітність. 

– Вам не варто хвилюватися, – кажу. – Все добре з дитиною. 

– Я рада. Звісно, новина про твою вагітність вибила нас з колії, але ми потроху оговтуємось. Звісно, шкода, що ви з Аміром не разом, але в майбутньому все може бути. Правда ж? 

– Сумніваюсь, – відповідаю. – Амір має повне право виховувати нашу дитину, точно так само як і ви, але ми ніколи не будемо парою. Надто різні у нас погляди на життя. 

– Та кажи прямо – мій брат просто зануда! – заявляє Марк і несподівано сідає поруч зі мною. Сьогодні він точно такий самий, як і минулого разу. В темних джинсах, такій же футболці та з шухером на голові. Схоже, себе він позиціонує повною протилежністю Аміра – не занудою. 

– Я не це мала на увазі, – кажу спокійно. 

– А що ти мала на увазі? Цікаво почути, – Марк не зводить з мене погляду, а я одразу згадую слова Аміра про те, що від його брата треба триматись подалі. 

– Думаю, що це не твоя справа, – відповідаю стримано. 

– Аделіна має рацію, сину, – стає на мій захист Аліна Павлівна. – Тобі не варто втручатися в стосунки брата та Аделіни. 

– Чому це? Я просто хочу розплющити очі цій дівчині на власного брата, – продовжує наполягати на своєму Марк. – Він далеко не принц на білому коні і чекати від нього чогось… людяного не варто. 

– Мені здається, що ти перебільшуєш, – вирішую заступитися за Аміра. Так, він далеко не принц, але за свою дитину він хвилюється і готовий дати мені все найкраще. 

– Я не перебільшую, Ліно, – Марк дуже просто переходить межу між знайомими та друзями. Мені взагалі здається, що у нього жодних меж немає. – Я знаю свого брата краще за всіх. 

У мене таке відчуття складається, що брати чогось у дитинстві не поділити та тепер не можуть пробачити це один одному. Або ж один заздрить іншому і робить всякі капості. 

– Ліно, ти його не слухай, – невдоволено дивиться на сина Аліна Павлівна. – Просто Амір та Марк дуже різні й ніяк не можуть порозумітися. 

– Мамо, ти можеш говорити прямо. Амір ненавидить мене, бо я відбив у нього дівчину ще в універі. 

– Марку! – Аліна Павлівна сичить на сина, але вже пізно. Що хотів, він уже сказав. 

Про щось подібне я здогадувалася. Мала бути причина, чому брати так не люблять один одного. Вона доволі банальна, але це тільки на перший погляд. Дуже цікаво почути бік Аміра. Хоча я розумію, що він ніколи мені цього не розповість.