Розділ 8

Мені завжди здавалося, що у мене найкраща у світі родина. Люблячі батьки й все, про що тільки можна мріяти. Та коли мені було п’ятнадцять, мама загинула в автокатастрофі. Це був дуже сильний удар як для мене, так і для тата. Ми не могли оговтатися. Перші три місяці після її смерті тато не виходив з дому і майже нічого не їв. Мені довелося різко подорослішати. Я готувала нам, прибирала і ходила в школу. Хоча і в самої дуже часто опускалися руки. 

Потім тато почав оживати. Повернувся до роботи й через рік зустрів свою теперішню дружину. Він говорив мені, що кохає Світлану, та мені здавалося, що за допомогою нових стосунків тато хотів приглушити біль. 

Світлана переїхала до нас напередодні мого сімнадцятого дня народження і заявила, що вагітна. Я щиро вірила, що ми зможемо жити разом і навіть станемо родиною. Я хотіла цього заради тата, але… склалось усе зовсім не так. 

Світлана мене ненавиділа. Так-так, я не перебільшую. Її дратувало все, що б я не зробила. А найгіршим було те, що Світлана завжди змушувала тата зробити вибір, на чиєму він боці – її чи моєму. І потім я вирішила переїхати. Закінчила школу, і тато знайшов для мене квартиру в цьому місті. Він купив її, і я жила тут, поки навчалася, а потім – разом із Сергієм. 

Вдома я була від сили кілька разів. Перший – на хрестинах у сестри Кіри, а потім на її дні народження. Зараз Кірі вісім, але її ставлення до мене таке ж, як у Світлани. Зрозуміло, що вона налаштовує малу проти мене. І ось це образливо. 

Я звикла і навіть змирилася. Єдиний, кого мені шкода у всій цій ситуації – це тато. Я знаю, що він мене любить, але інша сім’я не дає йому права бачити мене. 

Перед тим, як попрощатися з ним, обіцяю частіше телефонувати. У тата проблеми з серцем, і я боюсь, що кожен мій дзвінок може стати причиною для скандалу. 

Лягаю спати до повернення Діани. Дуже сподіваюсь, що завтра мою квартиру таки куплять і я зможу купити собі іншу. 

Наступного ранку мене будить токсикоз, тому хвилин двадцять невідривно обіймаю унітаз. На кухні зустрічаю Діану і розповідаю їй про похід до Алієвих і розмову з батьком.  

– Оце в тебе насичене життя останнім часом! – хмикає подруга. – Шкода твого тата, але він же бачив, з якою змією одружувався. 

– Та що він там бачив? – бурчу. – Це вона побачила, що він багатий і вбитий горем вдівець. От і скористалася його станом. 

– І то правда, – погоджується Діана. – Отже, в Аміра є брат-поганець. Може, познайомиш нас? Люблю поганців!

– Так у тебе є хлопець. Хіба ні? – дивуюсь.

– Та де там! – фиркає подруга. – Кожного вечора нові знайомства, і всі якісь не такі! 

А я-то розмріялася, що подруга знайшла своє кохання, а воно он як вийшло. І справді, знайти справжнього чоловіка в наш час – завдання не з легких. 

Після сніданку їду в офіс компанії, щоб поговорити з покупцями та обговорити деталі. Якщо їм підійде моя ціна, одразу оформимо все у нотаріуса. 

Покупці виявляються молодою парою і їм усе підходить. Саме тому одразу йдемо до рієлтора та оформляємо документи. Щаслива, що нарешті покінчила з минулим, прошу знайти мені квартиру в цьому ж районі та везу гроші до Діани, щоб не носити їх з собою. 

Далі за планом робота над дизайном і підбір бригади, яка буде цим займатися. Не хочу відтягувати і якнайшвидше все закінчити. 

Перед обідом мені телефонує Амір, але говорити з ним зовсім не хочу. Мабуть, знову якусь дурню придумав. 

Коли він розуміє, що відповідати я не збираюсь, пише повідомлення, і тут моя цікавість бере гору. 

“Чекаю тебе в ресторані “Орлеан” через годину. Треба поговорити.”

Фиркаю і повертаю телефон на стіл, а потім думаю, що варто погодитися. Ну а що? Можливо, Амір щось цікаве мені скаже. А якщо ні – просто поїм делікатесів за його рахунок.