Розділ 7.1

– А поміж вас просто палає! – заявляє Марк, повернувшись за стіл. – Братику, чи не час задуматися про сім’ю? Дівчина є, дитина скоро буде. Хоча, про що це я питаю! Ти ж розчарувався у коханні! Всі жінки – однакові! Чи не так?

– Замовкни! – Амір підводиться на ноги і йде до брата. Навіть не сумніваюсь, що зараз ці двоє будуть бити один одному обличчя. 

– Що тут відбувається? – кричить Аліна Павлівна, а мені щиро її шкода. Це ж її діти, а таке відчуття, що вони вороги. – Аміре! Марку!

– Я краще піду, – говорить Амір. – Пробач, мамо. Не хочу, щоб ти хвилювалася.

Амір цілує її в щоку і залишає вітальню, а тоді й будинок. Якщо сказати чесно, то я шокована трохи. Мені здавалося, що в цій родині все практично ідеально. Ну так, боротьба за пост гендиректора та якісь незрозумілі інтриги з сурогатним материнством. Але така ненависть між братами… Не розумію, до чого тут розчарування у коханні. Невже колись Аміру розбили серце? Хоча, як на мене, це він міг так вчинити, а не жінка якась. 

– Мені також уже час, – кажу через хвилину. – Дякую за вечерю, Аліно Павлівно!

– Дякую, що прийшла, – жінка мене обіймає, і я стримано прощаюсь з батьком Аміра та його братом. 

Йду на вулицю, де вже немає автомобіля Аміра, зате стоїть чорний мотоцикл. Навіть думати не треба, кому він належить. Марк повністю відповідає своєму образу поганого хлопця. 

– Подобається? – чую його голос за спиною. Озираюся і бачу чоловіка дуже близько.

– Гарний, – стримано кажу. 

– Можу прокатати, якщо хочеш, – пропонує. 

– Не хочу ризикувати своєю вагітністю, – відповідаю. 

– І то правда. Пробач, – Марк оминає мене і йде до мотоцикла. Бере в руки шолом, але одягати його не поспішає. – Ти знаєш, що було в минулому Аміра? 

– Ні, не знаю, – кажу. – Я вже говорила тобі, що ми не настільки близькі з ним. 

– Хочеш розповім? Думаю, що тобі варто знати, від кого збираєшся народити. Як то кажуть, всі таємниці мають відкритися зараз, – Марк не зводить з мене погляду. Мабуть, чекає, що я погоджусь.

Чесно кажучи, мені дуже цікаво, що ж там таке сталося, але не хочу влізти у це без дозволу Аміра. Це неправильно. 

– Не варто. Я поїду вже, – кажу і сідаю у свій автомобіль. 

У дзеркалі заднього виду бачу, як Марк спостерігає за мною. Моє перше враження про цього чоловіка було доволі хорошим, а зараз уже й не знаю. Таке відчуття, що він як молодший брат, тільки та шукає можливість насолити старшому. Не скажу, що у цьому випадку мені шкода Аміра, але все це якось неправильно. 

Повернувшись у квартиру Діани, знову не застаю там подругу. Схоже, у неї знову побачення. Зате приходить повідомлення від рієлтора про те, що сьогодні було три огляди і є реальні покупці. Завтра треба з ними зустрітися, можливо, моя квартира нарешті продасться. 

Збираюсь прийняти душ і лягати спати, але мене зупиняє дзвінок телефону. Дивлюсь на екран – і серце зупиняється на мить. Це тато… 

– Я слухаю, – відповідаю практично одразу.

– Ти зовсім про мене забула, – говорить ображено. 

– Пробач, – видихаю. – Ти ж знаєш, що я не хочу заважати твоєму щастю. 

– А як же ти? – питає тато. – Ти також частина мого життя. Моя донечка. 

– Я завжди буду твоєю донечкою, але… на відстані, – кажу.

– Як ти? У тебе все добре? – питає тато схвильовано. – Останнім часом я часто про тебе думаю. Відчуття якесь дивне.

– Усе добре, – кажу. – Є деякі зміни в моєму житті, але я думаю, що вони на краще. 

– Не поділишся? 

– Поділюсь, – усміхаюсь. – Я вагітна. 

– Ого! То я дідусем стану? – радісно випалює тато. 

– Станеш, – кажу.

– А батько хто? Той хлопець, з яким ти жила? 

– Ні, не він. Ми розійшлися, – ось тут я вагаюсь, чи варто говорити татові правду. Зараз він почне хвилюватися і не дай Боже захворіє. – Батько інший. Тільки ми не разом. 

– Чому це? Він відмовляється від дитини? – чергове питання.

– Не відмовляється. Він буде їй батьком. І мені допомагає. Просто ми не разом. 

Мені здається, що тато вже розхвилювався. Він і так відчуває свою провину за те, що я живу далеко. У нього нова сім'я і дружина не хоче мене бачити. А тато… просто хоче бути щасливим, і я допомогла йому з вибором. Не скажу, що полегшила життя нам обом, але у нього є сім’я, маленька донечка. А я… десь далеко.