Розділ 5.1

– Шукайте іншого покупця, – кажу рієлтору. – Цей не підходить. 

Йду до виходу, швидко взуваюся і залишаю квартиру. Тільки на сходовій клітці мене наздоганяє Сергій. Я розумію, що поговорити нам доведеться, але не хочу робити це зараз. 

– Ліно, ну пробач! Я все для тебе зроблю! – випалює, коли разом заходимо в ліфт. – Я знаю, що ти ображена, але зараз не про себе треба думати, а про дитину, яка без батька залишиться! 

– Зовсім не по-чоловічому – маніпулювати дитиною, – кажу, покинувши кабіну ліфта. Опинившись на вулиці, глибоко вдихаю і дуже хочу, щоб Сергій провалився крізь землю. 

Взагалі не розумію, як стільки часу не бачила його істинного обличчя. У нього на лобі написано – “ОЛЕНЬ”.

– Я хочу бути з тобою! Я кохаю тебе! – хапає мене за руку, коли збираюся сісти в автомобіль.  

– Ідіотська ідея – позичити гроші, щоб купити мою квартиру, – кажу твердо. – Краще піти на роботу і зароби їх. Можливо, тоді не будеш так безпечно розкидатися купюрами. 

– Я все одно тебе не відпущу! – випалює, а я розумію, що треба закінчити все це раз і назавжди. 

– Якщо ти так сильно хвилюєшся, що дитина буде рости без батька, то не варто, – відповідаю. – Батько у неї буде, і це не ти.

– Тобто? – хмуриться.

– Я вагітна від іншого чоловіка. У клініці сплутали ваші матеріали.

– Якого біса? – злиться. – І ти збираєшся народжувати? Навіщо? Ти ж зовсім не знаєш того мужика!

– Так я і тебе не знаю, як виявилося, – кажу. 

– Зроби аборт, Ліно! У нас ще будуть діти! – Сергій не розуміє, що верзе повну дурню. Я навіть зраду можу забути і відпустити його, але ці слова глибоко ранять. 

Моя рука здіймається в повітря, і ляпас прилітає по щоці Сергія. Удар виходить добрячий, тому що він похитується. 

– Тримайся від мене подалі. І від моєї дитини – теж! 

Сідаю в машину і їду геть від цього мерзотника. Вирішую дорогою ще й у клініку заїхати. Зараз у мене якраз той настрій, щоб поскандалити. Взагалі не розумію, якого біса працівники розповіли Сергію про мою вагітність. Може, я сама мала це зробити? 

На крики збігається практично весь персонал, і навіть мій лікар. Він вкотре вибачається та обіцяє, що все буде виправлено. Не розумію тільки, що саме він зібрався виправляти. Вагітність від незнайомого чоловіка є, інформація до мого колишнього вже полетіла… 

У квартиру Діани повертаюся втомлена і зла. Вечеряю і, поки подруги немає, берусь за проєкт. Тепер, знаючи, що мої замовники – батьки Аміра, я хочу виконати свою роботу на всі двісті відсотків. 

Сама не розумію, чому так, але, відчуття саме такі.

Коли повертається Діана, бачу у неї в руках букет квітів. Подруга трохи випила, і зараз її очі блищать як дві зірки. Я щаслива за неї і вкотре переконуюсь, що треба шукати інше житло. 

Поки не зрозуміло, коли моя квартира продасться, а час-то йде. Буду орендувати. 

– Ти мені не заважаєш! – бурчить Діана, коли після душу повертаюсь. – Не накручуй себе!

– Я не накручую. Це факт, – кажу спокійно. – Я дуже тебе люблю і знаю, що ти ніколи мене не проженеш, але не вмію бути нахабною. Погостювала – і досить. Буду шукати квартиру.

– Шкода, що ти не вмієш бути нахабною. Могла б у майбутнього татка попросити, щоб орендував тобі житло. Ну а що? Дитина і його теж. 

У словах Діани є сенс, але у моєму випадку це не подіє. Навіть не знаю, що має статись, щоб я попросила допомоги в Аміра. 

Поки що я сама не розумію, чого від цього чоловіка чекати. В першу зустріч він здався мені зарозумілим хамом. Потім думка трохи змінилася, але не скажу, що в кращий бік. 

Мені не подобаються інтриги, які плете Амір, щоб отримати компанію. Я за чесність у будь-якій ситуації. Саме у цьому ми з ним кардинально відрізняємось. 

Прокинувшись наступного ранку, на мене чекає не надто приємний сюрприз – накриває токсикоз. Біжу у ванну кімнату, прикриваючи рота рукою, і хвилин десять не можу звідти вийти. 

Коли мріяла бути вагітною, уявляла собі цей процес якось інакше. Однозначно прикрашала цей момент занадто яскравими фарбами, а в реалі все вийшло зовсім не кольорово. Таке відчуття, що ось-ось шлунок попроситься на поверхню. Тремтять руки, а все тіло мокре від поту.

Коли стає трохи краще, йду в душ, а потім – снідати. Хоча, якщо чесно, трохи боюсь їсти після побачення з унітазом. 

На телефон приходить повідомлення від лікаря про те, що треба приїхати на перший огляд. Починаю хвилюватися, і в голові з’являється дивна думка… Може, варто попередити Аміра? Все-таки він також хотів бути присутнім на огляді.

Ця дивна думка зникає так само швидко, як і з’являється. Вирішую не кликати Аміра на перший огляд, а потім просто розповім усе, що сказав лікар. 

Ну а що? Я маю на це право! А він нехай своїми мільйонами опікується. Гляди, ще вкраде хтось, поки буде на огляді зі мною.