Розділ 4

– Оце так! – протягує подруга. – А я думала, що мене вже нічим не шокувати. 

– І не говори, – хмикаю. – Знаєш, гидко від того, на що здатні люди заради матеріальної вигоди. 

– Ну почекай! – замислюється Діана. – Якщо врахувати, які гроші там замішані, то Аміра можна зрозуміти. Він готовий на все, лиш би не втратити крісло гендиректора. 

– Все одно це дикість, яку мені ніколи не зрозуміти, – кажу. – Саме тому хочу до роботи повернутися, щоб трохи перемкнутися на інший лад. А то ці мільйонери вже в горлі стоять.

– Але круто ж, у тебе буде дитина від багатія, та ще й такого гарного! – лукаво усміхається Діана.

– Зовнішня краса – це, звісно, важливо при виборі батька майбутньої дитини, але внутрішній світ також грає велику роль. У цьому плані Амір сильно відстає. 

Поснідавши, їду в офіс, за яким дуже скучила. Я люблю свою роботу. Для мене це джерело позитиву. Створювати різні дизайни і втілювати їх у життя, щоб клієнти раділи і дякували. 

Наш офіс розташований у самому центрі в будівлі, де таких самих офісів ще дуже багато. Піднімаюсь ліфтом на шостий поверх й одразу вітаюсь із дівчатами на рецепції. Моє робоче місце пустує, а погляд торкається фоторамки, у якій наше з Сергієм фото. Беру її в руки і без сумнівів викидаю у відро для сміття. 

– Ого! Чому ж так радикально? – питає моя колега Олена, з якою у мене не надто теплі стосунки. Олена – заздрісне стерво, і будь-яка моя перемога стає їй поперек горла. 

– Від мотлоху треба позбуватися, – кажу і сідаю за стіл. 

– Ви з Сергієм більше не разом? – не приховує свого здивування. 

– Так. Наші шляхи розійшлись, – відповідаю. 

– Нічого собі, – хмикає. – Два роки коту під хвіст. 

– І не говори, – спокійно відповідаю. 

– Аделіно, ну нарешті! – у кабінеті з’являється директор дизайнерської компанії і широко усміхається, коли бачить мене. Олегу сорок три. Він завжди усміхнений та позитивний чоловік. – Я чекав на твоє повернення. Як ти?

– Чудово, – усміхаюсь. – Готова працювати.

– Тоді ходімо в мій кабінет. У мене для тебе великий проєкт. 

Олег йде першим, а я за ним. Відчуваю на собі невдоволений погляд Олени, але зовсім на нього не зважаю. У голові вже з’являються фантазії про новий проєкт, а руки так і просяться втілювати його у життя. 

Олег показує мені договір і фотографії “до”. Роздивляюсь їх і розумію, що територія дуже велика і роботи буде багато. А ще мене цікавить будинок. Він просто величезний, на цілих три поверхи. Видно, що живуть там дуже багаті люди. Мабуть, вирішили оновити територію навколо, і це доволі правильне рішення. 

– Ну як тобі? Візьмешся? – питає Олег. – Просто я знаю, що ніхто не впорається краще за тебе. 

– Звісно, візьмусь. Ось просто зараз поїду туди і все огляну, – кажу. 

– Супер! Адреса і номер телефону є в договорі. Працюй, Аделіно! – усміхається Олег. 

Фотографую дані, які мені необхідні, і залишаю кабінет. Номер телефону належить жінці, яка і підписала контракт. Схоже, саме з нею мені і доведеться говорити. 

Набираю цифри і слухаю довгі гудки. Спочатку здається, що ніхто мені не відповість, але згодом таки чую жіночий голос:

– Слухаю! – говорить жінка.

– Доброго дня! Мене звати Аделіна. Я – ландшафтний дизайнер. Чи можна мені приїхати до вас, щоб оглянути територію?

– Добрий день! – привітно відповідає жінка. – Звісно, можна. Я зараз вдома. 

– От і чудово. Буду впродовж години, – кажу і закінчую виклик. 

Кидаю телефон в сумку, беру з шухляди фотоапарат, щоб зробити гарні фото, і збираюся йти, але мене зупиняє Олена:

– Не поясниш, чому Олег віддає тобі найкращі проєкти? – питає невдоволено.

– Так може, ти про це у нього запитаєш? – злюсь. 

– Я сподівалася, що ти не повернешся вже. Завагітнієш і будеш шкарпеточки в’язати вдома! Схоже, штучне запліднення не допомогло.

Я розумію, що Олена хоче мене вколоти. Мабуть, якби не була вагітною, стало б неприємно. А так я тільки я ще раз переконалася, що ця жінка – заздрісне стерво. 

– Допомогло. Я вагітна, – усміхаюсь. 

– Тоді чому ти не з Сергієм? – дивується. 

– Тебе це не стосується, – кажу сухо. – Можеш не чекати дива. Я збираюсь працювати до народження дитини. Шкарпеточок не буде. Пробач.

Дякую вам за шалену підтримку, вкотре переконуюсь, що у мене найкращі читачі! Додавайте книгу у бібліотеку, щоб не пропустити оновлень! Тихої ночі!