Розділ 3.1

– Можливо, тобі так здається, – хмуриться Амір. 

– Та ні, не здається, – кажу твердо. – Пробач, та я не буду брати в цьому участі. Ти можеш сказати, що є жінка, яка завагітніла від тебе, але стосунків між вами немає. Для чого заходити так далеко?

– Саме так і зроблю, – відповідає трохи невдоволено. – Розумієш, мій батько хоче, щоб усе було правильно. Щоб діти народжувалися в шлюбі. 

– Ну так у тебе з самого початку все було неправильно, – фиркаю. – Розпочнемо з того, що ти обрав сурогатне материнство, а не природний шлях. 

– Насправді я не планую одружуватися, – пояснює. – За моїм планом, матір дитина мала б відмовитися від неї після пологів. Малюк залишається зі мною, і батько задоволений. 

Слухаючи Аміра, у мене в голові поселяється одна думка – я не можу зрозуміти, скільки йому років… Усі ці інтриги, розслідування… Ну хіба не можна знайти хорошу дівчину, покохати її та народити разом дитину? Але для багатіїв не занадто простий шлях. Їм би ось таких поворотів побільше. 

– Мені важко щось сказати, тому що я в зовсім іншому світі живу, – відповідаю. – Думаю, буде правильно сказати всім правду, крім сурогатного материнства, звісно. 

Амір нічого не відповідає, тому що нам якраз приносять їжу. Після того, що дізналася, апетит трохи зменшується, але їсти все одно хочу. 

Намагаюсь якось переварити все те, що почула, але не виходить. Тішить хоча б те, що Амір більше не погрожує. Мабуть, зрозумів, що зі мною цього робити не треба. 

– Ось мій номер, – кладе на стіл поруч зі мною свою візитку, а я беру її в руки. 

Алієв Амір Тимурович – генеральний директор “Medical group”

– Що це за компанія? – питаю зацікавлено. 

– Ми займаємось виробництвом лікарського обладнання. Дуже дорогого, – пояснює. – На даний час я виконую обов'язки гендиректора, але планую стати на чолі цієї компанії. 

Ага, після того, як батько дізнається про дитину… Капець. То ось заради чого все це було придумано. 

Кидаю візитку в сумку і дуже сумніваюся, що коли-небудь наберу цей номер. Мені взагалі здається, що ми з цим чоловіком з різних світів і говоримо на різних мовах. 

– Мені треба їхати, – кажу, покінчивши з десертом. 

Амір також підводиться, перед цим оплативши обід, і ми разом залишаємо ресторан. 

– Я сподіваюся, що твоя вагітність буде проходити добре, – заявляє вже на вулиці. – Я хочу дати тобі трохи грошей, щоб була можливість їсти найкращі фрукти та вітаміни. 

– Не варто, – сухо кажу. – Гроші у мене є. Повір, я і сама не хочу, щоб моя дитина чогось потребувала. Тому можеш бути спокійним. 

Сідаю в салон і залишаю парковку ресторану. Відчуття після розмови з Аміром двоякі. Я його не розумію – і це факт. Взагалі не знаю, як можна все це скласти у себе в голові та не збожеволіти. 

Щоб якось розвіятись, їду в рієлторську контору, яка допомагала мені з покупкою квартири, а тепер буде її продавати. Залишаю ключі й сподіваюсь, що зовсім скоро отримаю інші. 

Далі – у ломбард, щоб здати обручку. Звісно, я могла б попросити у Сергія чек і повернути її в магазин, але вирішую не робити цього. Та й сумніваюсь, що чек він зберіг. Мабуть, спеціально викинув.

Отримую за обручку значно меншу суму, ніж розраховувала, і починаю ще більше ненавидіти Сергія. Розумію, що варто повертатися до роботи, щоб трохи звільнити мозок від важких думок. Я більше двох тижнів була у відпустці й добряче скучила за роботою. 

Думаю, що завтра повернусь до неї. Сидіти в чотирьох стінах точно не буду. Це не про мене. 

У квартиру Діани повертаюсь втомлена та розбита. Всі події сьогоднішнього дня якось навалилися в один момент, і єдине, чого хочу – це в душ і спати. Саме це і роблю. Навіть на повернення Діани не чекаю, хоча так хотіла розповісти їй усе. 

Наступного ранку прокидаюся раніше за Діану. Сама готую нам сніданок і ловлю себе на думці, що настрій у мене чудовий. Головне – викинути з голови все зайве. Я вагітна! Саме про це треба думати! 

– Ти просто світишся вся! – усміхається сонна подруга і сідає за стіл. – Саме так виглядають всі вагітні зранку? 

– Сумніваюсь, – хмикаю. – Поки немає токсикозу, варто насолоджуватися життям. До речі, я на роботу зібралася. 

– Так швидко? – дивується. – Не хочеш ще трохи відпочити? 

– Зовсім ні. 

– Як там твої справи? Все вирішила? – питає Діана. 

Навіть не знаю, з чого почати, щоб менше її шокувати. Дуже цікаво, що скаже подруга на все, що я вчора почула. Можливо, вона підтримує Аміра? Ну а що, сучасний світ вносить свої корективи й кожен виживає як може.