Розділ 3

Наступного ранку Діана їде на роботу, а я – до себе на квартиру. Хочу забрати деякі речі та знайти хорошого рієлтора який швидко її продасть. Я дуже сподіваюся, що Сергія там вже немає, і, на щастя, це дійсно так. Тільки квіти лежать на кухонному столі, зів'ялі та знищені. Точно як моє кохання. 

Збираю речі в сумку, а квіти засовую в пакет для сміття. Треба ще обручку продати. Навіщо вона мені? 

Залишаю квартиру, замикаю на ключ і їду ліфтом вниз. В одній руці сумка, а в іншій — пакет зі сміттям. Виходжу з під'їзду і мало не врізаюся у чоловіка, який збирався зайти. Хочу вибачитись, але піднімаю на нього погляд і завмираю. 

– Що ви тут робите? – питаю невдоволено. 

– До вас приїхав. Треба поговорити, – стримано заявляє Амір. Він розглядає речі у мене в руках і тягнеться до сумки. Мабуть, допомогти хоче, але мені його допомога не потрібна. 

Відступаю на крок, а тоді йду до своєї машини. Відчиняю багажник і ставлю туди сумку. Амір весь цей час стоїть поруч. 

– Вчора я все сказала, – додаю. – Погрози свої при собі залиште. 

Йду до контейнерів зі сміттям і викидаю в один із них квіти. Повертаюсь до автомобіля, але їхати не поспішаю. Цікаво все-таки, чого хоче цей чоловік. 

– Я зрозумів, що з вами треба інакше говорити, – заявляє. – Давайте пообідаємо десь і заодно обговоримо все. Аделіно, не забувайте, що це і моя дитина також. Я маю право піклуватися про неї. 

Так невчасно прокидається моя совість. Як би сильно мені не подобався цей чоловік, він дійсно має право брати участь у житті своєї дитини. 

– Добре. Їдьте до ресторану “Сфера”, – кажу. – Я теж туди під'їду. 

Сідаю в салон і першою залишаю двір. Ресторан розташований за п’ять хвилин їзди звідси, тому у мене не так багато часу, щоб обдумати все. 

Чесно кажучи, трохи хвилююсь. Уявлення не маю, чого чекати від цього чоловіка. А що, коли він знову буде мене дратувати? У нього на обличчі написано, що він король цього світу і може купити все і всіх. 

Тільки от зі мною цей номер не пройде. Доведеться йому це зрозуміти. 

Коли паркую автівку біля ресторану, величезний позашляховик Аміра теж там з'являється. Водій відчиняє для нього двері, а сам Амір відчиняє двері для мене. Навіть руку свою подає. 

Зелені очиська трохи бентежать, але я тримаюсь. Вкладаю свою руку в його і залишаю салон. Кілька секунд стоїмо одне навпроти одного, і мені доводиться трохи закинути голову назад, адже Амір значно вищий за мене. 

– Ходімо! – руку мою відпускає і киває на вхід. 

Ми проходимо всередину і займаємо столик біля вікна. Коли офіціант приносить меню, я пробігаюсь по ньому очима і розумію, що хочу усе… Просто в один момент різко прокинувся апетит. 

Замовляю рибу, салат та десерт, і все це під прямим поглядом Аміра. Він обмежується стейком і чашкою кави. 

– Я думаю, що нам варто перейти на “ти”. Все-таки не чужі люди тепер, – заявляє, поки замовлення чекаємо. 

– Як скажеш, – киваю. – До речі, хотіла запитати. Сурогатна матір, яку ти обрав, також вагітна? 

– Ні, не вагітна, – відповідає. Отже, Сергій татком не стане. – Аделіно, я вже зрозумів, що говорити з тобою варто м'якше. І шукати точки дотику між нами. 

Нічого собі як заговорив! Навіть страшно уявити, що такого він придумав!

– Дитини я тобі не віддам. Ти можеш бути їй батьком, але я ніколи від неї не відмовлюсь, – кажу твердо. 

– Це я вже зрозумів, – ледь помітно усміхається. – Тоді я хочу дещо тобі запропонувати. Настільки я знаю, ти працюєш ландшафтним дизайнером. Сумніваюсь, що гарно заробляєш. 

– Мені не подобається хід твоїх думок, – кажу сердито. 

– Я можу запропонувати тобі хороший підробіток. Все, що треба зробити – це вдати, що ми з тобою разом. 

– Це жарт такий? – усміхаюсь, але Амір залишається абсолютно серйозним. Отже, не жарт. 

– Річ у тім, що мені потрібна дитина. Мій батько вирішив, що я марную своє життя і захотів онуків. Якщо я скажу, що нічого не вийшло – втрачу дуже багато. 

– То ось чому ти скористався послугами сурогатної матері, – випалюю. – Ця жінка також мала зіграти роль твоєї коханої? 

– Саме так, – киває. 

– Це якась дикість, – бурчу. 

Мені здається, що Амір несповна розуму. Може, це я щось в цьому житті не розумію, але народжувати дитину для того, щоб батько не залишив без фінансів – ідіотизм якийсь.