Розділ 2.1

Я хочу істерично розсміятися. Сміх просто душить зсередини. Цього просто не може бути! Я вагітна і батько моєї дитини – цей високомірний чоловік!

– Ви знущаєтесь? – Амір гиркає так, що навіть я підстрибую на стільці. – Я вас засуджу! Якого біса мої сперматозоїди вільно гуляють вашою клінікою? Я цю сурогатну матір вздовж і поперек перевірив на наявність хвороб, а завагітніла не зрозуміло хто. 

– Ей! – вибухаю від обурення. – Ви думайте, що говорите! Я абсолютно здорова і теж не в захваті від того, що ви – батько моєї дитини!

– Давайте спробуємо якось вирішити цей конфлікт, – втручається лікар. 

– Без вас обійдемось! – цідить Амір. – Ви що могли вже зробили! 

Першою залишаю кабінет і хапаю за руку здивовану Діану. Йдемо до виходу, й останнє, чого я хочу – це перетинатися з тим чоловіком. Та у нього інша думка з цього приводу, тому що він наздоганяє нас на вулиці, і я змушена з ним поговорити. Лише цього разу. 

– Нам треба все обговорити, – заявляє, прискіпливо мене розглядаючи. Я теж не залишусь у боргу. Чоловік привабливий і очі дуже гарні. Шкода, що характер просто мерзенний. 

– Немає нам що обговорювати, – кажу стримано. – Це моя дитина, а ви зробіть собі ще одну з сурогатною матір’ю, як планували. 

Знаю, звучить гидко, але ситуація загалом саме така. Цей чоловік, мабуть, відбір проводив на роль ідеальної матері для майбутнього спадкоємця, а тут такий облом.

– У мене немає часу чекати, – цідить роздратовано. – Я готовий заплатити вам велику суму грошей за те, що ви виносите і народите мені здорову дитину. 

– А потім ви її у мене заберете? – питаю схвильовано.

– Саме так, – киває так спокійно, наче в цьому немає нічого дивного.

Ось тут мене просто розриває. Я так мріяла про цю дитину, і я ніколи нікому її не віддам. Навіть рідному батькові. 

– Та пішов ти! – ціджу. – І гроші свої засунь собі в зад! 

Мабуть, це стрес так на мене впливає. У будь-який інший день я б ніколи не дозволила собі так говорити. Просто звалилось усе, а тут ще й цей багатій з ідіотською пропозицією.

Йду до автомобіля, який саме через цього Аміра припаркований значно далі, ніж можна було. Сідаю за кермо і заводжу двигун. Діана швиденько розміщується поруч, і ми залишаємо це місце. 

У дзеркалі заднього виду бачу Аміра. Він стоїть на тому ж місці і погляду з моєї автівки не зводить. Я впевнена, що це не остання наша зустріч, хоча мені хотілося б більше ніколи його не бачити. 

– Оце так історія! – кричить Діана, коли все їй розповідаю. – Це що виходить? У Сергія твого буде дитина від сурогатної матері? 

– Я не знаю, чи вагітна вона, – кажу. – Можливо і таке. 

– Капець, – хмикає. – Думаю, що цей бізнесмен клініку цю зітре з лиця землі за таку помилку. 

– Я теж так думаю, – зітхаю. – Насправді я навіть рада, що все так склалося. У мене немає нічого спільного з Сергієм.

– Зате батько твоєї дитини – ще той мачо. До речі, гарний, але характер… – протягує Діана. – Думаєш, він дасть тобі спокій?

– Думаю, що ні, – видихаю. – Ми точно ще зустрінемось і він потріпає мені нерви. 

– А ти нагадай йому, що тобі хвилюватися не можна, – усміхається Діана. – Все-таки ти його дитину носиш. 

– Сумніваюсь, що це допоможе, – хмикаю. 

Ми їдемо до Діани, і весь час у мене усмішка на обличчі. Нарешті я змогла завагітніти! Цей жахливий день закінчився на чудовій ноті. Про Аміра цього подумаю потім. Доведеться якось з ним домовлятися. Звісно, дитину я йому не віддам, але якщо бажає, то може брати участь у її житті після народження. 

Уже пізно вночі, під теплою ковдрою, я накриваю долонею живіт і уявляю свого сина або донечку. Чомусь здається, що це хлопчик. Просто Амір такий харизматичний чоловік. У такого точно має народитися син. Такий же темноволосий та зеленоокий. 

Мені байдуже, на кого він буде схожим – на мене чи на батька. Головне, щоб малюк народився здоровим і вагітність пройшла добре. 

Я все зроблю, щоб так і було. Заради свого малюка, на якого так чекала. А Амір цей нехай рахується з моєю думкою. Я йому не собачка, яка буде виконувати накази. Якщо спробує поговорити зі мною нормально, я теж піду на контакт, а якщо ні – то ні.