Вадим

Гул моторів пронизав усе навколо — перегони починаються.

Я миттєво кинувся до старту.

Сьогодні відчував — це мій день.

Все всередині горіло бажанням перемоги.

Підійшовши до свого «Мустанга», я вже майже вдягнув шолом, коли погляд зачепився за червону Toyota Supra.

Біля неї стояла вона.

— Щооо?.. Марта? — прошепотів я, не вірячи власним очам.

Що вона тут забула? Не може бути…

Вона бере участь у перегонах?

Хм, цікаво.

Ну що ж, дівчинко, давай подивимось, хто сьогодні король траси.

Двигуни ревіли, мов звірі, готові до стрибка.

Зелений спалах — і ми зриваємось одночасно.

Мустанг підкидає пил, колеса ковзають по асфальту.

Я вириваюсь уперед, але в дзеркалі вже бачу знайомі фари — червона Supra дихає мені в потилицю.

Перша пряма — я веду.

Перша шпилька — різке гальмування, дим з-під шин, запах гарячої гуми.

А вона… обганяє мене з внутрішнього радіуса.

— Та ти жартуєш, — бурмочу, знову натискаючи на газ.

Мотор реве, спідометр скаче, серце б’ється в ритмі дороги.

Попереду міст, потім довгий поворот, і я вирішую ризикнути.

Підрізаю її трохи, майже торкаємось дзеркалами —

Вона не гальмує. Навпаки — усміхається й додає швидкості.

Третій етап — останній розворот.

Вогні миготять, натовп кричить, асфальт летить з-під коліс.

І в останній момент, коли я вже впевнений, що перший —

вона різко йде в дрифт,

ідеально входить у поворот, ніби народилась на цій трасі.

Я бачу тільки її задні фари, що зникають за фінішною лінією.

Вибух овацій.

Марта — перша.

Я зупиняюсь поруч, знімаю шолом, усміхаюсь і тихо кажу:

— Добре, мала… тепер я точно тебе не відпущу.