Маля
Сидить малятко у віконця.
Милується тінями сонця.
Все поглядає на садочок,
а поряд їй висить віночок
Вже мужнє те мале дитя
Не дригнеться бо вже щодня
ті вибухи гудуть прокляті.
Від них неспокій у всій хаті.
ЇЇ матуся помолилась,
святій іконі поклонилась.
Вона зібралася на двір,
де може бути лютий звір.
Де люд вітрини розбиває -
собі хлібини запасає.
Там небезпечно, страшно там.
Ніхто не ходить по дворам.
Та треба йти - ризикувати,
від голоду урятувати,
свій скарб - дитину крихітну,
і вийти прямо у війну.
Через дорогу “бус” стоїть,
де можна хліба попросить.
Де роздають потрохи масло,
де на машині пише гасло -
“ми дужі - вистоїм разом”.
Підбігла й мати вже бігом.
Біда лиш жінку тут спіткала.
Міна в мить тишу розірвала.
В підвалі крісло є дитяче.
У ньому дітонька все плаче.
Немає більш її матусі.
Її серденько вже не в русі.
Скажи Тарасе - друже мій,
що лиш у смерті взнав спокій:
за ці століття щось змінилось?
Москальське зло вже зупинилось?
Як добре, що ти спиш навік.
й не відкриваєш своїх вік,
бо не змінилось тут нічого.
Так само править тут тривога.
Прости нас милий батько мій
Не має вже малятко мрій.
Його імперці відвезуть.
Вже зранку руси заберуть,
і вивчить мову вбивць воно,
та не згадає все одно
як сильно мати та любила,
ота - яку війна убила.
Відредаговано: 05.03.2023