Частина 3

Віта розкинулася на моєму дивані і спостерігала як я бігаю по квартирі і збираю валізу.

– Слухай, а нащо ти взагалі йому збрехала? Невже він настільки тобі не подобається?

– Якщо б він мені не подобався, то я б нікуди не їхала, - крикнула я їй з ванни.

– Тобто все таки заради нього їдеш?

– Ні, я і без нього планувала. Просто не так швидко..

– Тобто все таки він тобі подобається?

– Він симпатичний і цікавий співрозмовник, але в нього дуже багато таємниць, - сказала я, вийшовши з ванни і сівши навпроти подруги, - За той вечір я розповіла йому майже всю свою біографію. А що отримала у відповідь?

– Що ти отримала? 

– По факту нічого. Тільки ім’я, вік і пару дрібниць.

– Мені Даня казав, що він якась шишка. Десь служить.

– Я теж це чула. Без подробиць. Просто сухі факти, - підходжу до валізи і сканую її поглядом, - До речі, що у вас з ним?

– Не будемо згадувати про дурнів, - подруга скривилася і підійшла до мене, - Ну що ти як засватана дівка стоїш? В тебе потяг за годину.
 

***

Ранкова Одеса зустрічає сонцем, криком чайок та запахом риби. Якийсь заклопотаний чоловік допомагає мені зійти на перон та спустити невелику валізу. Сотні людей виходять з будівлі вокзалу і до них відразу пристають таксисти та люди, які здають квартири або кімнати. 

– Шеф, до проспекту Гагаріна за скільки довезете?, - звертаюся до найближчого водія.

– За сто п’ятдесят, але таку красуню можу за сто тридцять, - він спирається на свого “коня” і крутить ключами.

– А може за сотню?, - лукаво посміхаюся йому

– Ну не, давай сто двадцять.

– Сто десять.

– Сто п’ятнадцять.

– Сто десять і поцілунок, - поправляю пасмо і підморгую йому. 

– Добре, чертовка, їдемо.

Я радісно сідаю до машини і ми швидко прямуємо до невеликого готелю. По прибуттю віддаю гроші таксисту, посилаю повітряний поцілунок і зі сміхом виходжу з авто.

Номер, в якому я буду жити найближчі пару днів, невеликий. Головна його фішка - тераса з видом на море. Правда до найближчого пляжу хвилин п’ятнадцять пішки, але головне вид!

***

До вечора я просиділа у номері. Розклала речі, повалялась, виконала пару дрібних замовлень і з чистою совістю почала збиратися на вечірній променад по місту. 

Легким кроком прогулюючись по вечірньому Приморському бульвару заглядаю до пари крамниць та кафе. Поки чекаю своє замовлення розглядаю інтер’єр, але мій душевний спокій порушує повідомлення.

Від: +3809548*****

«Ти вже в Одесі?»

Десь хвилину дивлюся на нього і вирішую перейменувати.

Від: Я

«Так, вирішила прогулятися. А ти?»

Від: Денис

«Я вже вирішив всі питання. Можу скласти тобі компанію?»

Даю згоду і скидаю свою геолокацію чоловіку. Він не змушує себе чекати і вже за п’ять хвилин підходить до мене. Таке відчуття, що він і до того знав де я. А може це дійсно так?

– Привіт, Дашо. Виглядаєш на мільйон, тобі дуже пасує ця сукня.

– Привіт. Дякую за комплімент, - поправляю волосся та посміхаюся йому, - Як надовго ти тут?

– Пару днів. Зранку займаюся роботою, а ввечері вільний. Може пройдемося до Ланжерона?

– Так, давай.

До пляжа ми доходимо швидко. Денис одразу запрошує мене до ресторану. Я пару разів відмахуюся, але його тон стає таким, що я киваю як болванчик і мовчки сідаю за стіл. 

Вид з тераси зачаровує мене одразу. Пляж, чайки, шум хвиль і дуже гарний захід сонця повністю займають мою увагу на пару хвилин. З «трансу» мене виводить легкий дотик до руки.

– Дашо, ти що будеш?, - чоловік дивиться на мене з чортиками в очах і усміхається.

– А? Я буду.. я буду..

Погляд починає бігати по меню і мені стає погано від цін. Тут салат коштує стільки, що можна купити продуктів на тиждень! Як добре, що я дійсно не голодна. 

– Я буду ягідний сорбет, - повертаю меню до офіціанта і обережно показую пальчиком на позицію.

– Дуже гарний вибір.

Хлопчик йде, а я звертаю свій погляд на Дениса. Тільки відкриваю рот, щоб задати питання, але він мене випереджає.

– Слухай, я тільки зараз подумав про це. А в тебе немає хлопця чи чоловіка, а то негарно вийде.

– Ні, нема..

– Тоді моя душа спокійна, - Денис відкидається на спинку крісла і дивиться на мене з посмішкою.

От же лис. Він же сам все знає, я впевнена! Просто хотів від мене почути.

– Ну я так розумію в тебе теж вільний горизонт?, - нас перериває офіціант, який приносить страви. Сорбет дійсно виглядає гарно. Я дякую йому і повертаю погляд на чоловіка.

– Так, в мене нікого нема. Колишня зі мною дуже негарно вчинила, - він відвів погляд на море і якось посумнішав. Я «повертаю» йому його жест і обережно кладу руку на його долоню.

– Можеш поділитися зі мною цим. Іноді це дуже необхідно, - Денис повертає погляд на мене і я трохи сором’язливо усміхаюся.

– Так, твоя правда, - чоловік легко зжимає мою руку своєю і продовжує прямим голосом, - Я дійсно її кохав, ми проводили весь вільний час разом, дуже багато спогадів. Але вона весь час казала, що інтим буде тільки після весілля. Мені не було це потрібно, я приймав її позицію, насолоджувався і без цього.

Він обережно поглажує мої костяшки великим пальцем і продовжує «сповідь».

– Я дуже захопився нею, бачив далеке майбутнє. Навіть вже купив обручку, а вона в той вечір мене кинула без пояснення причини. Щось типу: «справа не в тобі, а в мені», - він тихо посміявся і заглянув мені в очі, - Якось так казочка і закінчилася.

– Денисе, напевно, я скажу банальну річ, але значить доля відвела тебе від не твоєї людини. В мене була схожа ситуація, - я усміхаюся чоловіку і зжимаю його пальці.

– Поділишся?