Частина 2

– Держслужбовець. При владі.

Його тон стає серйозніше, а очі сканують мене як рентген. 

– Оу.. А я у лінгвістичному вчуся.

Швидко змінюю тему і він не проти.

– Дуже цікаво. Які мови вивчаєш?

– Англійську, французьку та шведську.

– Цікаве поєднання, чому так?

– По-перше, англійська та французька це одні з самих популярних мов у світі, а також з історичних причин французька мова є мовою офіційних дипломатів та міжнародних поштових служб. А шведська, бо хочу кожен рік їздити туди на відпочинок.

– Я вражений твоїми знаннями, Дашо.

Ми розмовляємо довго. Годині дві точно. Я дізнаюся, що йому 25 років, тобто він старше мене на 6 років. В нас дуже багато спільних тем, інтересів та цілей в житті. Денис приємний співрозмовник. Він слухає не перебиваючи, іноді ставить запитання посеред моїх пауз, посміюється або задумливо вдивляється у моє обличчя.

Приходить час, коли всі збираються і починають роз’їджатися. Віталіна їде з Данею, перед тим 10 хвилин питаючи чи не проти я, що вони поїдуть разом. Всією компанією доходимо до виходу з комплесу. Коли я нарешті заспокоюю подругу і відправляю її з хлопцем, то думаю, що залишаюся одна.

– Я тебе підвезу, - лунає з-за спини і я повертаюся

– Не треба, я зараз викличу таксі

– Дашо, я не питаю. Ніч на дворі

Він підходить до чорного позашляховика, який я помітила ще давно, відчиняє дверцята біля водія і чекає мене. Я дивлюся на нього зо хвилину і сідаю в машину. Чоловік зачиняє дверцята, обходить машину та сідає поруч.

– Кажи адресу.

Називаю будинок, який по сусідству з моїм і ми виїжджаємо. За пару хвилин Денису телефонують, він відповідає фразами по типу: «так», «ні», «я тебе почув» і повертає голову до мене

– Чудо, вибач. Я не зможу тебе довезти до будинку. Ти не образишся, якщо я зупиню біля метро?

Я дивуюся новому прізвиську і трохи заікаючись відповідаю

– Ні, ні. Я не проти. Все добре

Їдемо далі мовчки, пару разів помічаю, що він повертає голову в мою сторону і за пару секунд дивиться на дорогу знов. Підїжджаємо до станції метро, чоловік ставить автівку на аварійку, виходить перший і відчиняє мені дверцята

– Вибач ще раз, що так вийшло.

– Денисе, все добре.

– Дякую тобі за вечір. До наступних зустрічей.

Чоловік підморгує мені і за пару секунд зникає. Я дивлюся у слід його машині і коли вона зникає на поворотом, спускаюся в метро.

Тільки після того, як за мною зачинилися двері квартири я питаю сама в себе

– Про які зустрічі він казав? 

***

На наступний день я закінчую проект, над яким працювала весь тиждень. Перекладаю невелике видання з французької на українську. Ввечері надсилаю замовнику та отримую пару тисяч на карту.

Поки готую вечерю замислююся над тим, щоб на вихідні з’їздити до Одеси. Це місто займає окреме місце в моєму серці. Одеса - відпочинок та перезавантаження для душі. Кожен двір, парк та порт здається знайомим. Приймаю рішення взяти ще одне замовлення і після нього поїхати до моря.

Як тільки я закінчую мити посуд у двері дзвонять. Тихенько прямую до них і дивуюся кого могло принести о десятій вечора. У вічко бачу кур’єра і відчиняю.

– Добрий вечір! Доставочка для Вас! Залиште підпис, будь ласка.

Він простягає мені невеликий, але дуже ніжний та обережний букет з кремово-білих троянд.

– А від кого це?

– Відправник побажав залишитися анонімним, - він занизує плечима та простягає папери.

Ставлю свій підпис, хлопець бажає гарного вечора та зникає у ліфті. Проходжу до кухні, яка суміжна з вітальнею і дістаю вазу для квітів. Дістаю їх з обгортки, трохи обрізаю стебелі та ставлю у вазу. Переношу букет на кавовий столик, у квартирі починає з’являтися легкий запах троянд. Якоїсь записки чи щось типу того я не знайшла. Мої думки перериває сповіщення

Від: +3809548*****

«Як тобі букет?»

Пару хвилин дивлюся на повідомлення і вирішую відповісти

Від: Я

«Дуже гарний, дякую. А це хто?»

Я не дурепа і здогадуюся хто це. Дуже сильно сподіваюся, що це якийсь невдалий кавалер з сайту знайомств, але..

Від: +3809548*****

«Від того, хто спочатку пообіцяв довезти додому, а потім висадив посеред дороги»

Сідаю на диван, відкладаю телефон та сильно заплющую очі. В голові сотні думок від того, як він дізнався справжню адресу до того скільки людей буде на нашому весіллі. Від останньої відкриваю очі та різко встаю з дивану.

– Так, Дашо, припини оці солодкі рожеві мрії. Ми з ним знайомі всього пару годин.

Кажу сама собі та дивлюся на квіти. Букет хоч і невеликий, але дуже ніжний та витончений. Тишу в квартирі порушує дзвінок.

Вхідний дзвінок від: +3809548*****

Роблю глибокий вдих-видих та відповідаю на дзвінок.

– Алло?..

– Дашо, привіт. Це Денис. Ти не спиш ще?

– Поки ні, але вже збираюся. Дякую тобі за квіти, дуже гарні.

– Мені приємно, що тобі сподобалося, - він чимось шуршить, а потім продовжує, - Слухай, може зустрінемося за чашкою кави десь? Мені дуже сподобалося спілкуватися з тобою, та й ще раз вибачитися за вчора.

– Денисе, я б з радістю, але на днях їду до Одеси, - брешу і червонію, - Та й тобі не треба вибачитися, я не ображаюся.

– До Одеси? Оце так доля. Я за пару днів буду там через роботу, але якщо зустрінуся там з тобою, то це буде ще краще.

– О..тоді може як будемо вже там спишемся?

– Так, добре. Добраніч, чудо.

– Добраніч..

Скидаю виклик та питаю в пустоту 

– Це тепер треба брати квитки до Одеси?