Частина 1

Я заходжу до прохолодної квартири та повільно видихаю. Знімаю туфлі на невеликих підборах і босоніж йду до кухні. Наливаю собі прохолодного лимонаду, який зробила перед зустріччю і починаю роздумувати у голос

— Вони всі однакові. Їм всім потрібно тільки одне від мене.

Мене звати Дар’я, але для близьких я можу бути Дашою, Дашкою, Дашунею і ким завгодно взагалі. Вчуся у столиці, перейшла на третій курс лінгвістичного. Успішно закрила літню сесію та проводжу літній час гуляючи містом або за невеликими подорожами до інших міст. А ще я наважилася зареєструватися на сайті знайомств та вже встигла збігати на пару-трійку побачень, але хлопці наче з одного заводу. Їм потрібна або просто приваблива мордашка поруч, або напряму інтим. 

Підходжу до великого дзеркала в передпокої і роздивляюся себе. Маю густе, середньої довжини русяве волосся, зелені очі, пухкі губи та густі вії. Моя фігура не спортивна, я б сказала, що вона звичайна, я худенька, але не до кісток. Всі кажуть, що повезло з генетикою, мовчки пожимаю плечима. Мій невеликий зріст (приблизно 162 см) часто отримує компліменти від хлопців. 

Кручусь хвилин п’ять біля  дзеркала і чую дзвінок. Підходжу до телефону, на ньому світиться   Подружка. Посміхаюся і відповідаю на виклик

– Привіт, Дашко. Ну як твоє побачення?

Чую грайливі нотки в її голосі.

– Та навіть не питай, все теж саме.

– Ой, чого в твоєму голосі стільки суму, це ж просто мужики, що з них взяти?

– Віто, ти вмієш підтримати. А в тебе як справи з Данею? Ваші стосунки зрушили з місця? 

– Я саме за цим і дзвоню! Ти зайнята сьогодні ввечері? Я б хотіла тебе запросити в мою компанію. Шашлики, музика, коктейлі, а також тут є Даня. Ну як тобі ідея? 

Чую вмовляючі ноти в останніх реченнях і розумію, що їй дуже треба там бути. Тихенько сміюся і відповідаю

– Чому б і ні? Я не проти провести вечер в новій компанії.

– Дякую, подруго! Адресу та час я кину у мессенджер.

Вона закінчує виклик, а я йду переодягатися для вечірньої подорожі.

Віталіна - моя дуже близька подруга. Ми якось зачепилися в дитинстві та вже багато років крокуємо по життю разом. Багато чого пройшли, перші закоханості, розбиті серця, екзамени, непорозуміння з батьками. Навіть поступили в один універ, але я за покликом душі, а подруга заради інтересу і взагалі: «Дашка, куди ж я без тебе? Будемо вчити мови разом!» В неї трохи інший характер за мій. Віта дуже любить пригоди, екстрим та несподіванки. Кожен вечір я слухаю як вона прожила день і мені іноді здається, що коротко переслуховую якийсь американський блокбастер. 

Поки згадую наше минуле, непомітно для себе одягаюся. На мені звичайні сині джинси з розрізами на колінах і білий топ. Швидко заплітаю дві французьки коси, підхоплюю рюкзак та йду до кухні.  Закидаю у нього снеки та солодку газировку, ну не йти ж порожніми руками до нових людей? Виходжу у передпокій, беру клітчасту рубашку з вішака та виходжу з квартири. 

***

 Таксі зупиняється біля комплексу заміського відпочинку під назвою «Ліс чудес». Я проходжу крізь високу дерев’яну арку і прямую по стежинці. Комплекс з себе представляє дерев’яні бесідки з мангалами та місцями для відпочинку. Йду далі, насолоджуюсь співами птахів та запахом хвої в перемішку з м’ясним. Прохожу пару басейнів, бар, невелике кафе та дитячі майданчики. Кожна бесідка пронумерована тому я швидко знаходжу потрібну мені. Віталіна помічає мене та летить на зустріч.

– Дашкааа! Ти так швидко приїхала, я в шоці! Ну чого ми тут стоїмо? Пішли знайомитися!

Вона хапає мене під лікоть і швидко тягне по компанії. Вона не сильно велика. Одразу помічаю пару наших одногрупників, переводжу погляд на Даню. В них якісь складні стосунки. Подруга іноді може мені вечорами плактися про те, який він мудак, а іноді годинами розповідати, який Даня ідеальний і скільки вона хоче від нього дітей. Я сподіваюся, що доживу до їхнього весілля.

Я вітаюся з усіма, кого знаю. Знайомлюся з незнайомцями. Відчуваю на собі погляд вже пару хвилин, повертаю голову і знаходжу виновника мого відчуття. Він піднімається і мені здається, що очі вилізли на лоб. 

– Вітаю. Я Денис.

Він простягає долоню. Я на автоматі повторюю його жест, бубнячи під ніс своє ім’я. Опускаю погляд на наші долоні, його як дві мої. Денис накриває наші руки другою долонею і наче з’їдає мою руку по лікоть.

Він високий. Дуже. 195 см або навіть більше. Волосся трохи розпатлано, карі очі дивляться з доброю і цікавістю, під доглянутою бородою з вусами ховаються губи. Не пухлі і не ниточка, як раз. 

Взагалі він мені одразу нагадав ведмедика, такого плюшевого, якого дарують на першому побаченні. Денис не качок, але й не скелет. На його зріст його статура дуже підходить.

Я повертаюся у реальність від того, що Віта штрихає мене пальцем під ребра. Я смикаюся і наче виходжу з трансу. Швидко забираю свою руку від рук нового знайомого і ховаю за спину. Денис тихо посміюється і говорить до мене

– Не соромся, проходь.

Я дивлюся на подругу, її очі загадково виблискують. Віта підхтовхує мене до дивана, де вже розмістився чоловік і підморгує мені. Я не розумію її натяків, але все одно підсідаю на диванчик.

– Що ти будеш пити? Ти взагалі п’єш алкоголь?

– Ні, не п’ю. Я принесла газованку з собою, ти не проти якщо я буду її?

Денис хитає головою і я підскакую до своїх речей. Не знаю чого чи кого я боюся, але мені чомусь дійсно спокійніше буде від того що я знаю, що п’ю. За хвилину повертаюся на диванчик, де мене чекає чоловік.

– Я тебе раніше не бачив в цій компанії.

– Я тебе взагалі-то теж.

Він посміхається від мого парирування і продовжує діалог.

– Я не часто взагалі відпочиваю, робота така. Вічні відрядження.

– А ким ти працюєш?

– Держслужбовець. При владі.

Його тон стає серйозніше, а очі сканують мене як рентген.