Розділ 3

Як я і планувала, прокинувшись, одразу почала збиратися до поліцейського відділку. По правді кажучи, я трохи нервувалася, бо це перша справа, вперше я йду туди як детектив. Самі розумієте, як іноді буває нервово щось робити вперше. 

Через це, мені навіть їсти не хотілося, але хоч каву випити, я себе змусити змогла. 

І ось я вже вибігаю на вулицю під потроху капаючий дощ. Повертатися назад за парасолькою я одразу відмовилася, бо ще на це витрачати час не бажала. Тому ось я біжу до зупинки! 

Очікуючи автобус, вирішила скористатися нагодою і набрати Ірину. Вона відповіла не одразу. 

– Алло. – Сказала  вона. 
– Добрий день. Я подруга Богдана. – Одразу заговорила я. Памʼятаючи як Данило скидав багато разів, я вирішила спочатку сказати щось таке, щоб мене точно дослухали до кінця. – Мене звати Олена. 
– Що вам треба? – В голосі почулося роздратування. 
– Я хочу поговорити з вами. Мене найняла його мати, щоб зрозуміти що сталося. 
– Тоді я вам скажу одразу, що сталося – анафілактичний шок, котрий призвів до інфаркту. 
– Надія Іванівна впевнена, що Богдан не міг переплутати ліки. – Мені вже починало набридати повторювати одне й те саме. – Тому я взялася за цю справу. 
– В якому сенсі ви взялися за цю справу? 
– Я детектив, з детективного агентства Mallow. Веду цю справу. 
– Як зручно, що ви ще й виявилися його подругою. Не обманюйте мене. 
– Я хочу підʼїхати в NoIndifferent Med. і оглянути речі Богдана, поговорити зі співробітниками і з вами. 
–  Як вас ще раз звати? – спитала вона. 
– Олена Київ. 
– Хм. Здається я згадала тебе. Добре, я буду чекати. 
– До побачення. 
– Так. – І вона одразу завершила дзвінок. 

Чудово і автобус якраз підійшов! Заскочивши всередину разом з іншим натовпом, я схопилася за поручень. Якраз вчасно, бо автобус смикнувся і попрямував по своєму звичному маршруту. 

Опинившись біля головного поліцейського відділку, я побачила сіру будівлю з гратами на вікнах. Всередині повсюди був запах паперу і пилу, хоча можливо ще щось було, але важко зрозуміти що. Можливо миючі засоби для підлоги? 

Одразу біля дверей мене зустрів чоловік у формі. Почувши з якою я прийшла справою, він сказав, що всі громадяни повинні записуватися заздалегідь. Нагадавши, що я громадянин, але до цього ще й детектив з посвідченням, все ж таки переконали його пропустити мне. Я записалася у журнал відвідувань і пішла дізнаватися, хто займається цією справою. 

На мій подив, справа була на  стадії завершення, бо як зауважила і Ірина, Богдан помер від анафілактичного шоку! Я оглянула всі документи, котрі мені доводили, що він справді випив щось не те. 

Та все одно, засіб подіяв занадто швидко, це могло означати, що він прийняв велику дозу. Я оглянула аналіз крові. Виявлено амоксицилін клавуланат. Дивно, в нього не було показань, щоб приймати подібні ліки. Я швидко почала згадувати, для чого виписували ці пігулки. 

– Для лікування інфекційних та запальних захворювань. – Швидко промовила я. 
– Він ні чим не хворів, – Сказав мені співробітник, котрому було наказано бути поряд зі мною, поки я оглядала документи. – Ми все перевірили й прийшли до єдиного логічного висновку. – Він зробив акцент на слові “єдиного”. – Біля тіла знайшли розбиту пляшку, в залишках скла знайшли бурбон змішаний з великою дозою амоксицилін клавуланату. Все вказує на те, що він вчинив самогубство. 
– Якщо він вчинив самогубство, то чому не пішов додому? Чи наприклад в інше місце, котре могло дня нього хоча б щось значити? А не помирати на вулиці біля якогось брудного балкона. – Я зробила глибокий вдих, – В нього знайшли упаковку від цих пігулок? 
– Ні. Ми вважаємо, що після звільнення, він був дуже засмучений. На роботі, всі кажуть що після розмови з головним лікарем, він вибіг в коридор з криком.  
– А що далі? 
– Пішов в магазин, купив випивку, а потім додав туди ліки й випив. 
– Це нісенітниця. В нього був чек з магазину? Чи можливо ви перевірили дані по його карті? 
– Пані, це самогубець. 
– В нього був чек? – Ще раз задала я питання. 
– Не було. 
– А де його телефон чи ключі від квартири? Можливо гаманець? 
– Нічого з цього не було. 
– Ви серйозно? – Я починала лютувати. 
– Очевидець сказав, що Короленко був пʼяним, ледь міг йти. Не дивно, що речі зникли. Він міг їх просто загубити, чи в нього їх вкрали.  
– Ви ж вкурсі, що до його матері хтось намагався пробратися минулої ночі в квартиру? 
– Я особисто не в курсі. 
– Виходить, він тоді був не сам. Богдан з кимось зустрівся того вечора. Випив. Це повинен був бути хтось, кого він добре знав. В якийсь проміжок часу, зникають його речі, та він занадто пʼяний, щоб помітити це вчасно. Потім він випиває отруєну пляшку, а далі ваш очевидець.. – Я глянула в записи бесіди. – Обливає його водою. Нікого з ним на той момент вже немає. Після цього Богдан помирає. З ким я можу поговорити про це? 
– Я покличу Михайла Юрченко. Він прийняв справу. 
– Дякую. Я зачекаю тут. 
Михайло Юрченко прийшов десь за пів години. За цей час, я встигла декілька разів все перечитати, щоб остаточно впевнитись, що Богдан був не сам. Мені необхідно було зрозуміти, куди він пішов після звільнення. Я закрила очі пригадуючи. Надія Іванівна сказала, що він очікував підвищення, але його звільнили. В той же день він помирає. Значить, через те, що Данило не зміг з ним зустрітися, він покликав когось ще. Чи можливо, хтось сам напросився за компанію. Тут важко сказати, поки я не була в нього на роботі. По камерам можна буде подивитися з ким він пішов з роботи.