Як я і планувала, прокинувшись, одразу почала збиратися до поліцейського відділку. По правді кажучи, я трохи нервувалася, бо це перша справа, вперше я йду туди як детектив. Самі розумієте, як іноді буває нервово щось робити вперше.
Через це, мені навіть їсти не хотілося, але хоч каву випити, я себе змусити змогла.
І ось я вже вибігаю на вулицю під потроху капаючий дощ. Повертатися назад за парасолькою я одразу відмовилася, бо ще на це витрачати час не бажала. Тому ось я біжу до зупинки!
Очікуючи автобус, вирішила скористатися нагодою і набрати Ірину. Вона відповіла не одразу.
– Алло. – Сказала вона.
– Добрий день. Я подруга Богдана. – Одразу заговорила я. Памʼятаючи як Данило скидав багато разів, я вирішила спочатку сказати щось таке, щоб мене точно дослухали до кінця. – Мене звати Олена.
– Що вам треба? – В голосі почулося роздратування.
– Я хочу поговорити з вами. Мене найняла його мати, щоб зрозуміти що сталося.
– Тоді я вам скажу одразу, що сталося – анафілактичний шок, котрий призвів до інфаркту.
– Надія Іванівна впевнена, що Богдан не міг переплутати ліки. – Мені вже починало набридати повторювати одне й те саме. – Тому я взялася за цю справу.
– В якому сенсі ви взялися за цю справу?
– Я детектив, з детективного агентства Mallow. Веду цю справу.
– Як зручно, що ви ще й виявилися його подругою. Не обманюйте мене.
– Я хочу підʼїхати в NoIndifferent Med. і оглянути речі Богдана, поговорити зі співробітниками і з вами.
– Як вас ще раз звати? – спитала вона.
– Олена Київ.
– Хм. Здається я згадала тебе. Добре, я буду чекати.
– До побачення.
– Так. – І вона одразу завершила дзвінок.
Чудово і автобус якраз підійшов! Заскочивши всередину разом з іншим натовпом, я схопилася за поручень. Якраз вчасно, бо автобус смикнувся і попрямував по своєму звичному маршруту.
Опинившись біля головного поліцейського відділку, я побачила сіру будівлю з гратами на вікнах. Всередині повсюди був запах паперу і пилу, хоча можливо ще щось було, але важко зрозуміти що. Можливо миючі засоби для підлоги?
Одразу біля дверей мене зустрів чоловік у формі. Почувши з якою я прийшла справою, він сказав, що всі громадяни повинні записуватися заздалегідь. Нагадавши, що я громадянин, але до цього ще й детектив з посвідченням, все ж таки переконали його пропустити мне. Я записалася у журнал відвідувань і пішла дізнаватися, хто займається цією справою.
На мій подив, справа була на стадії завершення, бо як зауважила і Ірина, Богдан помер від анафілактичного шоку! Я оглянула всі документи, котрі мені доводили, що він справді випив щось не те.
Та все одно, засіб подіяв занадто швидко, це могло означати, що він прийняв велику дозу. Я оглянула аналіз крові. Виявлено амоксицилін клавуланат. Дивно, в нього не було показань, щоб приймати подібні ліки. Я швидко почала згадувати, для чого виписували ці пігулки.
– Для лікування інфекційних та запальних захворювань. – Швидко промовила я.
– Він ні чим не хворів, – Сказав мені співробітник, котрому було наказано бути поряд зі мною, поки я оглядала документи. – Ми все перевірили й прийшли до єдиного логічного висновку. – Він зробив акцент на слові “єдиного”. – Біля тіла знайшли розбиту пляшку, в залишках скла знайшли бурбон змішаний з великою дозою амоксицилін клавуланату. Все вказує на те, що він вчинив самогубство.
– Якщо він вчинив самогубство, то чому не пішов додому? Чи наприклад в інше місце, котре могло дня нього хоча б щось значити? А не помирати на вулиці біля якогось брудного балкона. – Я зробила глибокий вдих, – В нього знайшли упаковку від цих пігулок?
– Ні. Ми вважаємо, що після звільнення, він був дуже засмучений. На роботі, всі кажуть що після розмови з головним лікарем, він вибіг в коридор з криком.
– А що далі?
– Пішов в магазин, купив випивку, а потім додав туди ліки й випив.
– Це нісенітниця. В нього був чек з магазину? Чи можливо ви перевірили дані по його карті?
– Пані, це самогубець.
– В нього був чек? – Ще раз задала я питання.
– Не було.
– А де його телефон чи ключі від квартири? Можливо гаманець?
– Нічого з цього не було.
– Ви серйозно? – Я починала лютувати.
– Очевидець сказав, що Короленко був пʼяним, ледь міг йти. Не дивно, що речі зникли. Він міг їх просто загубити, чи в нього їх вкрали.
– Ви ж вкурсі, що до його матері хтось намагався пробратися минулої ночі в квартиру?
– Я особисто не в курсі.
– Виходить, він тоді був не сам. Богдан з кимось зустрівся того вечора. Випив. Це повинен був бути хтось, кого він добре знав. В якийсь проміжок часу, зникають його речі, та він занадто пʼяний, щоб помітити це вчасно. Потім він випиває отруєну пляшку, а далі ваш очевидець.. – Я глянула в записи бесіди. – Обливає його водою. Нікого з ним на той момент вже немає. Після цього Богдан помирає. З ким я можу поговорити про це?
– Я покличу Михайла Юрченко. Він прийняв справу.
– Дякую. Я зачекаю тут.
Михайло Юрченко прийшов десь за пів години. За цей час, я встигла декілька разів все перечитати, щоб остаточно впевнитись, що Богдан був не сам. Мені необхідно було зрозуміти, куди він пішов після звільнення. Я закрила очі пригадуючи. Надія Іванівна сказала, що він очікував підвищення, але його звільнили. В той же день він помирає. Значить, через те, що Данило не зміг з ним зустрітися, він покликав когось ще. Чи можливо, хтось сам напросився за компанію. Тут важко сказати, поки я не була в нього на роботі. По камерам можна буде подивитися з ким він пішов з роботи.
#767 в Детектив/Трилер
#337 в Детектив
#1243 в Жіночий роман
детектив, злочини і розслідування, розслідування детективної історії
Відредаговано: 21.07.2024