Передмова

– Мені не сумно і не самотньо! – Заспівав чоловік. – Я гуляю де хочу і байдуже на все! В цьому світі немає нічого, щоб затримало мене! – Він зробив ковток з тонкої шийки пляшки бурбону. Рідина заколихалася й полилася до його рота. – Уууух! 

Він притиснув рукава до носа, бо напій виявився занадто міцним. 

– На, спробуй! – сказав він комусь, але озирнувшись побачив, що залишився на самоті. – Гееей! Ти де? – голосно закричав чоловік. 
– Закрий вже свого рота і йди додому! – закричав йому хтось з багатоповерхівки. 
– Сам йди додому! – закричав чоловік у відповідь і голосно засміявся.  

На годиннику була четверта ранку, це здивувало, бо всього кілька годин назад(він точно був впевнений!) була лише девʼята вечора. 

– Що з цим годинником не так? – Хитаючись, він почав трясти рукою. 

Ноги зовсім не хотіли йти, вони ніби запліталися у вузол. Все його тіло засвербіло, через що він почав чухати себе усюди де тільки міг дістати. 

– Тримай! – закричав хтось з третього поверху й вилив на пʼяницю відро холодної води. 
– Не попав! Ха! – вода заляпала лише комір його піджака. – Де я? 

Він озирнувся своїм каламутним поглядом, поправив окуляри й здивовано зрозумів, що стоїть під чиїмось балконом. 

– Час додому. – Ледь вимовив чоловік і почав зосереджено крокувати до асфальтованої дороги. 

Знову свербіж пройшовся по всьому його тілу. 

– Що зі мною в біса коїться? – Несподівано, йому стало важко дихати, немов щось застрягло всередині горла. Очі почали закриватися, самі собою, від набряку. 
– Лови! – Закричали згори й знову вилили на чоловіка воду. 

В цей раз влучно. Увесь мокрий, він схопився за горло не в змозі дихати. Задишка почала переростати у важке дихання зі свистом. Сильне запаморочення впало на його слабкі обмʼяклі плечі. Чоловік невзмозі втриматися на ногах впав і випустив бурбон на вологу землю. Пляшка одразу розбилася, розносячи запах дорогої випивки. 

– Допоможіть. – Ледь зміг прохрипіти він. – Допоможіть. – На останнє слово, він витратив майже все повітря зі своїх легенів. 

Відчуття тривоги і приреченості затьмарило розум. Він спробував потягнутися до телефона, але оніміли пальці в кишені його не знайшли. Лежачи на животі на холодній осінній землі, чоловік намагався дихати, та все було марно. Відчувши різкий біль у грудях, він подумав, що впав на гострий цвях. За грудиною почало здавлювати, а біль ширився на щелепу, шию, плечі і руки. 

Різкий біль в шлунку пронизав його немов серпом. Ледь стримавши нудоту, він відчув шум у вухах. Він все лежав і намагався зробити щось, щоб привернути увагу, але замість цього знову почув лише образи. 

– Не дають нормальним людям відпочивати! – це останнє, що він зміг розчути, перед тим як зомліти. 

Його серце зупинилося.