Епілог

Дракон містичний приземлився у долині, втомився, бо довгенько мандрував. Він безкрай Піднебесної, її незаймані простори, для відпочинку від блукань облюбував. Збираючись набратись сил, магічний подорожній прикрив повіки й тихо задрімав. Але незчувся сам, як виснажений тілом, поринувши у світ примар, вже міцно-міцно спав. Роки, віки з тисячоліттями минали, а він усе у нерухомості лежав. За довгий час такий, колишній Архітектор Світла аж кам’яніти вже від бездіяльності почав. Шипи його перетворились на вершини, а велетенський тулуб нібито покручений гірський хребет монументально виглядав. Віками порох на шляхетне тіло завмерлого містичного створіння осідав. Та згодом, завдяки енергії дракона родючим ґрунтом для любої життєздатності ставав.

Трава зросла, понасівались квіти і на початку лиш поодинокий стовбур молодого дерева стояв. Він, за роки на ліс перетворившись, кудлатим светром благодійника вкривав. Пташки злетілися та позбігалися тварини, хтось щебетав, а дехто завивав. Бо кожен з посланців і Фауни, і Флори віддати величезний знак пошани забажав! Тому й отой покрив горбистий благородної істоти, як міг, то так і прикрашав. Багато з них знайшли у тій місцині спокій, притулок що приємно зігрівав.

Пізніше у долині оселилися і люди й відразу кинулись до метушні та повсякденних справ. Вони почали ставити хатки, будинки та комори і землю кожен з хазяїв дбайливо обробляв. Але вершини гір вважали особливим місцем, де дух безмежних знань та мудрості витав. На піках відчували щось незвичайне, щось не з цього світу, щось, чого їх розум аж ніяк не осягав. Але чим ближче до Небес, тим  проявлялася присутність чар могутніх яскравіше, неначебто хтось барв містичних додавав. Тому і намагалися звести численні храми на гірських вершинах, де досвід Всесвіту бурхливо вирував. Ченці черпали з джерела магічну силу під час окультних та медитативних вправ. Ті тренування духа у святій обителі практикувалися щоденно і голос мантр ніколи не вгавав. Бо вірили, що то і є місток єдиний між свідомістю людей і мудрими як вічність Небесами, вузенький шлях, яким в астралі розум тих монахів мандрував.

 Але дракон не вмер, перетворившись на каміння, подеколи здригаючись у забутті, він безпробудно спав. І навіть маривши, від міркувань та планів Всесвітній Архітектор все одно не відступав. Отож, коли легке тремтіння пробігало по прикритому землею тілу деміурга, то справжній шквал тривоги й переляку налітав. Адже у крихітних істот вібрації міцної, загрубілої драконячої шкіри страх викликали, нібито вже Апокаліпсис жахливий наступав. Створіння полохливі те сприймали як потужні землетруси, зсуви і гірські обвали, жаліючись: “Ото наслалися стихійні катаклізми без підстав!” В усьому нарікаючи на матінку-природу, не мали й гадки, хто катастрофи ті насправді викликав. Не вірячи у прояв містики, чи гру езотеричних сил, окрім ченців, ніхто тисячолітню мудрість не вивчав. Тож вчені намагалися стихійні лиха науково пояснити, будуючи теорії аж мозок закіпав. Прогнози ставили, коли знов поштовхи відчують, та послідовність з них ніхто не розгадав!

Та навіть не могли дослідники у мріях уявити, та й в ерудитів розум ахінею не сприймав, що нібито вони самі, життя людей, тварин - усе частини плану, який незримий зодчий написав. І що проекту вищих сил багато тисяч років, і нібито дракон міфічний тим всім керував. Призначив власну роль для кожного з акторів і викладатися дощенту спонукав. Бо саме він і є створіння легендарне, якого жоден із людей не бачив і не знав, а тільки з джерела сакрального вологу скуштувавши, Небесну мудрість задуму пізнав.

* * *

Могутні поштовхи зненацька потрясли провінцію країни, проте ніхто із мешканців потужніх катаклізмів не чекав. То радо посміхався Архітектор Світла, адже його тисячолітній план успішно спрацював! Створився світ новий уміло та добротно, дракон митців майстерно направляв. А саме у цю мить закохані алхіміки дають початок чарівній істоті, яка і стане втіленням найвидатніших справ. Адже її розумними нащадками населиться безкрайній плодовитий простір, бо світ той з нетерпінням вже на жителів чекав! Вони на Мудрі Небеса теж стануть покладатись і прислухатися до Всесвіту, чи символ попередження послав? Не уявляючи, що мудрість та виходить із свідомості містичного дракона, який у Піднебесній не один міленіум від втоми спочивав.