Розділ 40. Суворий вирок

Почервонівши від натуги, Горобець кричав так сильно, що аж повипирали жили. Аби гомункула доставити до Стража, до Воріт Знання алхімік витратив свої останні сили. На жаль, ще й з Кірою в хлопчини втратився зв'язок - мости стихій поміж світами не ходили! Тож без підтримки подруги охлявши впав на бік, радіючи в душі, бо гада все-таки вони перехитрили! Відчувши перевагу, з відчаю хижак жадав помститися, що швидко так зловили. Він, скочивши на ноги, став пазурами люто шматувати юнака, послати мріючи до темної могили. Макс відбивався мляво. У Горобця глибокі рани від гострющих лез гомункула кровили. І так душа тікала з тіла в юнака, а ті страшні подертості ще кволішим робили.

На допомогу зрештою приспів могутній Страж, ото у гру вже потойбічні правила вступили! Побачивши у себе дорогих гостей, він відчинив Ворота Храму Знань щосили. Відразу із глибин Скарбниці тисячі очей, на катування дивлячись, осудливо журили. Їх звуки голосні потвору в темінь Храму потягли, неначе потойбічним вихором завили.

Бажаючи наприкінці якомога більше насолити, завдати шкоди так, щоби зцілити не змогли, гомункул, як розлючений ведмідь, несамовито полосуючи кігтями, старався гад, аби порізи глибшими були. Макс навіть не чинив потворі відповідний опір, бо сили без підтримки Кіри вже зійшли. Він мужньо переносив мордування ката, а у мучителя жорстокість й злоба піка досягли. Лежав юнак у пошматованій одежі, із ран червоні річечки текли. Липкі калюжі кармазинові, забруднюючи білосніжний світ у володіннях Стража, потужній дисонанс у простір принесли.

На арці око Вартового стало гнівним, а по Воротах Знань зелені блискавки снувати почали. Грім так бабахнув, що аж здригнулося довкола і відголоски гуркіту по потойбіччю хвилями пішли. Гомункул, налякавшись добре, догори підскочив, ось тут-то невідомі сили Стража до Храму ката миттю затягли. Той щойно перетнув широкий проміжок між стулок, як ті швиденько зачинятись почали. Нехай сидить прислужник у Скарбниці, бо гульки в хитруна потворного пройшли!

Максим, валяючись ледь теплим у калюжі, відчув величну мить, яку події ті несли. Хлопчина вистояв у сутичці із ворогом підступним! Не сам, а в спілці з Кірою вони перемогли! Щасливий, бо помилку виправили врешті, та скільки ще й невинних жертв гомункула спасли! Не стане більше гад життя смоктати з нього, бо вже очима плями попливли. А сили ті, які залишились, їх вистачить, аби не згинути зненацька! Ото вже підфартило, що не всі із них втекли! "Я тут полежу трошки", - Макс прошепотів, звертаючись до Стража, бо рани тілу шкоди завдали. Зате в душі у юнака настав блаженний спокій, як нібито в Едемський сад для відпочинку привели.

Та ось в уяві Горобця примарна постать промайнула, відразу спогади колишнього прийшли. Впізнав її, бо схожа на дракона, фантасмагорії оті одного разу вже погибель відтягли! Адже в минулому, ще підлітком, Максима покарали, за інтерес до бойових мистецтв жорстоко потовкли. Проте видіння в образі дракона показало знаки, які, зціливши хлопця, від кончини вберегли.

Але тепер у Горобця по тілу неначебто докучливі мурахи поповзли. Щіпалися, кусали, гризли рани, словами іншими - знущались, як могли! Від в’їдливих отих відчув, щось муляє в кишені, комахи Макса до значного дискомфорту призвели. Як тільки-но знайшов у джинсах фляжку, мурахи надокучливі в моменті утекли. Зрадів безмежно, бо послухавшись завбачливих порад,  амброзію цілющу вони за планом Кіри зберегли! Сьорбнувши чудодійного нектару, віджив юнак, помітивши, що й алхімічні навички  відмінно підросли. На грудях зник вже непотрібний більше сигіл Вартового, через печатку ту життєві сили до гомункула тікати не могли.

Тепер Максим у повній мірі відчув свою могутність, якої люди геть в думках не досягли! Алхімік молодий віднині в змозі за бажанням власним і нові світи створити! А от як повернутися назад, знання приховані були! Напевно навички оті доступні тільки Стражу, а інші хід від світу, де Ворота Знань, ще не знайшли. Ну що ж, прийшов час Горобцю відповісти за свій зухвалий вчинок, бо наслідки вини ледь до біди не довели.

Максим підвівся. Після сутички він мав жахливий вигляд - гострющі леза хижака допомогли! Увесь подряпаний, у закривавлених лахміттях, неначе на тортури в пекло віддали. Однак своїм мізерним іміджем юнак не переймався, можливо рани бойові і гідні похвали. Та не розчулять, не пом'якшать вирок Вартового, адже в основу суду Охоронця закони справедливості лягли.

–  Я сильно завинив, коли поліз до Храму, бо в злих руках дари Скарбниці Знань неспокій неодмінно б принесли. Ті абсолютні мудрості, зробившись небезпечними для Всесвіту цілого, багато б лиха руйнівного завдали! Та рухало лиш прагнення допомогти знаннями людям, щоб, не хворіючи, у розвитку квітучому жили! Хотів зробити, як Гарун з легенд, пустити скарб на користь! Ото й усі думки мої були! - зізнався Макс, поставши перед оком Стража, вгорі на арці символи світитись почали.

–  Тоді й тебе спіткає його доля! - пролунало, та відповідно голосу холодного, стального: добра та милості новини не несли.

Вмить металевий блиск Воріт пропав, перетворившись на могильно-чорні, з них навіть символи алхімії втекли! Минуло декілька важких секунд, масивні стулки з величчю відчинилися повільно, але вони до мороку гнітючого вели! Прохід відкрили у таємне потойбіччя, де вкрай ймовірно і гомункули жили. Максим, здригнувшись, вже чекав, що їх численні очі на нього чатувати з темряви прийшли. Але окрім пітьми там не було нікого, як нібито густій імлі чорнющій царство віддали. Із хлопця вирвалось від відчаю: “Невже так необхідно за Воротами в ув’язненні алхіміків тримати?! Вони ж безцінних знань Скарбниці здобули!” У відповідь на крик душі Страж просто розсміявся, на жаль слова розпучні милосердя не знайшли.