Розділ 38. Нічний вівчар

Неначе вівці, кучеряві хмарки бродили мирно по просторах випасу нічного. Напівпрозорими тонкими язичками вони лизали зорі. Сяйво тих світил обожнювали за тендітний присмак холодку п’янкого. У тиші неба темного пухнасті ласуни пересувалися повільно по пасовиську у пошуках смачного. Хоча і Повний Місяць, вийшовши, отару нібито на небі й пильнував. Проте, марудячись, він не робив нічого! Сидів, нудьгуючи. З байдужістю спостерігав за метушнею крихітних істот, які вовтузились внизу, вдалечині від нього. Вони хоч трохи розважали ґаву-чабана. Кумедно так снували по землі, завзяття сповнені та імпульсу живого.

Увагу ледацюги привернув бадьористий, у формі елітарного морського піхотинця, молодик. Вона беззаперечно пасувала воїну отому! Він вискочив з будівлі, перемахнувши з легкістю паркан, помчав до лісу, де в тіні дерев чекала дівчина свого улюбленця прудкого. Вона, зустрівши воїна, відразу простягнула рюкзачок. Наплічника аж розпирало по бокам від щільно напакованого одягу нового. Морпіх, перевдягнувшись у цивільне, форму склав на місце одягу у ранець, трохи замалий для цього. Тепер боєць не відрізнявся вже нічим від пересічного хлопчини молодого.

У діях юної дрібноти в пізній час нічний пастух не помічав ані краплиночки нового. Подібні хитрощі спостерігав багато раз за довгий термін пильнування вікового. Непосидючі парубки, переситившись за день принадностями муштри та армійського укладу вкрай нудного, під покривалом темряви у монотонність сіру вносили відмін, додавши барв свавілля шебутного. Жага до пригод їх спонукала на годинку-другу зникнути з військового мурашника тісного. А поки не хватилися пропажі, то встигнути на волі відірватись так, щоб втеча варта була ризику значного! Пускались берега, бо ж вакханалії оті проходять непомітно серед мороку густого! Проте, вважаючи наївно, гультяї не знали, нерозумні, головного! Спостерігаючи за буйними розвагами згори, вівчар небесний і собі хиляв із фляжечки міцного. Відверто потішався Місяць, вгледівши суцільний водограй енергії створінь земних, які доходили в азарті до смішного!

Занедбана отара розбрелася хто куди.  Збирались повтікати кучерявчики, позорячи нікчему. Пастух незадоволено на них вказав нічному вітерцю - псу вірному і роботящому своєму. Із кислим поглядом дав знак зібрати разом всіх, хай краще помічник рухливий вирішить з овечками проблему. А поки працьовитий гавкотун зганяв хмаринки, які зуміли розлетітися по безкраю духмяного едему. Його господар за малечею із рюкзачком спостерігав, адже вони неабияк заінтригували поведінкою нечему. Прагнучи помилуватись святом поєднання двох сердець, там гаряч почуттів знаходиться в екстрему! Чабан, розчарувавшись, парочки на місці не знайшов - щось трапилось в любовному тандему. Забувши про отару, працелюб, прискіпливо вдивляючись, тій комашні увагу приділяв окрему. Розлігшись долілиць, шукав цікавлячих його малесеньких людей, на користь молодої пари вирішив дилему. Від старанності геть наблизив сяюче обличчя до землі, воно від інтересу навіть збільшилося трохи у об’єму. Майже впритул деталі світу Повний Місяць розглядав, очима шарячи по тому дрібнозему.

Прискіпливий вівчар усе ж таки знайшов у світі крихіток ту парочку знайому. Біля будиночка митця він виявив обох, збиралися проникнути таємно до художника додому. Картини майстра Місяць не цінив. Вони хоч і чіпляли погляд, проте навіщось викликали втому. Чабан згори їх часто бачив крізь широкі вікна галерей - відблискували холодом могильним у приміщенні нічному. А живописець, певно, шанувальників чекав у логові своєму заміському. Сидів на задньому дворі у кріслі та й настороживши чутливі вуха чатував, вслухаючись у тишу по периметру усьому.

Під сяйвом срібним люди молоді, за межами паркану кам’яного, тихенько розмовляли, щось плануючи собі, але вівчар згори не розібрав нічого. Тож Повний Місяць, блище нахилившись до землі, старався, бесіду підслухавши, дізнатися нового. Та хмара вперта, ніби недостатньо чабану намулявши очей, нахабно затулила краєвид перед обличчям в нього. І навіть вірний пес не зміг настирливе оте створіння відігнати, серед овець на вигоні немає більш затятого такого! Розсерджений на непіддатливу істоту, хоча і з неохотою, пастух все ж повернувся до свого обов'язку прямого. Зігнавши всю отару воєдино врешті-решт, він поголів'я кучерявих хмар порахував, а чи не загубив на випасі нікого?

Максим та Кіра не бажали привертати зайвої уваги до вкрай важливих алхімічних справ. Вони ховалися під ковдрою суцільного затіння від сяйва гіпнотичного сріблястого відлуння, яке ліхтар небесний зверху посилав. На щастя, повний місяць раптом затягнули хмари, неначе диск яскравий друзям догоджав. Залишивши малопомітними у тіні, він гарну перевагу їм над супротивником надав. Ельдар на задньому дворі, у кріслі розвалившись, спокійно темряву навколишню вивчав. Вглядаючись у гру примар у мороці, художник від них натхнення для живопису черпав. Радів, адже минулий день для нього особливий! Усе ж вказали чарівні картини на того, кого роки шукав!

Готуючись до сутички з гомункулом триклятим, Макс на прощання Кіру обійняв. У грудях хлопця дівчина відчула, шалений стукіт серця, він не вгаваючи, так голосно лунав! "Пообіцяй, що повернешся", - тихо попросила Кіра, у неї смуток душу розривав. Макс мовчки опустив свої зелені очі - пустих обіцянок давати не бажав. Йому давно минуло вісімнадцять років! То і колишньої бравади він більше у характері не мав. Вже переріс її! Тож рівень небезпеки не так безглуздо, як раніше, з безтурботністю сприймав. "Куди би не потрапив - обов'язково дам про себе знати. Я обіцяю!" - Максим у відповідь сказав. Він глибоко вдихнув приємний запах Кіри і на віка його як талісман запам’ятав. “Нам вже пора!” - прошепотівши дівчині на вухо, про час нестримний з жалем нагадав. Бо поки місяць засоромившись ховається у хмарах, ото й нагода слушна для початку справ.