Розділ 37. Кабанчик

От варто тільки Максу повернутися із міста, як зразу Тьома до товариша пристав. Буквально причепився як реп'ях до хутра! Так, нібито не мав блакитноокий воїн ніяких інших, більш важливих, справ! Ходив за Горобцем хвостом на відстані до метра і все про Кіру ловелас питання задавав. У голові в Ковальського й раніше коліщата буксували. Схоже, один дівочий образ ті шестерні надщерблені у хлопця обертав. Але зустрівши недоступну кралю, той механізм поламаний, дефектний вже зовсім працювати перестав. Гарячий парубок, звихнувшись остаточно, якоюсь одержимістю до Кіри вболівав. Тож не інакше, як вона перестаралась трохи з чаруванням. То він від магії тієї й потерпав. Не витримала психіка в Артема. От серцеїд і сам в полон до дівчини рудоволосої попав. Спочатку Макса поведінка друга забавляла, та згодом сказ товариша дістав. Безкрайня надокучливість почала дратувати, але недуг бійця не відпускав. Вже сподівався, що відстоявши покарання у наряді, Ковальський вляжеться. Бо стільки ж днів не спав! Та баламут відпочивати навіть не збирався! Крутившись поруч,  сильно докучав. 

Помітивши у Макса амулет, Артем почав сильніше насідати. Просив гарненький, з синім камінцем, цікавий той браслетик показати. Алхімік відповів, що може дати глянути. Та тільки на руці! Сестра зробила й, почепивши, не дозволила знімати. Дізнавшись про чудовий подарунок Кіри в Горобця, нещасний Тьома взявся сумувати. Зажурено збліднілий, зі щенячими очима на лиці,  почав кумедно так тихенько скавучати. На пам’ять про чарівну подругу бійцю хотілося й собі бодай яку дрібну прикрасу також мати. І ось, сержант Ковальський, розтягнувшись в ліжку врешті-решт, на всю м’язисту та кремезну довжину, неначе вже збирався задрімати. А от і ні! Заклавши руки за біляву голову, страждаючи сопів та мрійно втупившись у білу стелю, парубок усе ж таки наважився сказати:

– Сестра у тебе класна! От я би з нею гарно замутив…

– Ага! «Мутилка», та твоя, я сумніваюся чи взагалі підійде! Там рівень надвисокий, недосяжний до таких добірних як вона, - Макс відповів, залазячи під ковдру.

– Нормальна в мене виросла мутилка! Ніхто не скаржився! - образився Артем, бо у заточених на любощі мізках, вкрай перекручено переварив слова зеленоокого сусіда.

– Ковальський! У тебе тільки шури-мури в голові! І думаєш лише про пестощі та гульки!

– От нібито не думає ніхто! - той, огризаючись, аж дригатись почав, - Так само думають, але не зізнаються!

Закоханий по вуха парубій під скрипи ліжка розвернувся в бік Максима. Вогонь до дівчини у серці вирував, тож на прохання незручне хотілось Тьомі бачити реакцію очима. Штурхнув сусіда в бік, перевіряючи, чи не заснув, Ковальському травила душу думка одержима. Від несподіванки аж догори підскочив Горобець і повний здивування глянув на сержанта-побратима.

– Максиме, познайом з сестрою! Я з нею одружусь! - завів стару шарманку безнадійний серцеїд.

– Не пробуй навіть, бо не вийде з того толку! - порадив усміхнувшись Горобець.

– Ти познайом, а далі ми самі розберемося.

– Усе одно нічого там не вийде, тому, що-о, - Макс на півслові мову обірвав. На себе сердячись, що здуру трохи зайвого не бовкнув.

“Тому, що народилася вона не в цьому світі? Тому, що більш за сотню років вік її? А може і тому, що доля Кіри серцю небайдужа. Хай краще не чіпають подругу любовні шахраї!” - подумав Горобець, бо він ніяк не хоче, щоб з почуттями гралися нещирі гультяї. Встиг перебрати в голові ідей багато, але нічого путнього не винайшов тоді. То став неспішно розвертатися на бік, обличчям в сторону Артема. Так намагався трохи часу виграти собі. Ковальський, не втрачаючи терпцю, дивився на ту сцену. Напевно вперше виглядав смиренним у житті. Чекав безмовно відповіді брата. Але напруження все ж видавали волошкові зачаровані вогні.

“Тому, Артеме, що моя сестра - справжнісінька чаклунка. У лісі Чорному подібної ніхто не зустрічав! Вона людину перетворить легко на тварину. Колись її образив хтось, то кажуть цапом став!” - зморозив Макс, лякаючи сусіда. А це, щоб ловелас до Кіри стежку не топтав! Той знервувавшись навіть сіпнувся у ліжку, а потім швидше дихати почав. Помітивши реакцію, брехун відразу розійшовся і на ходу казки вигадувати став: “Та ти ж весь час у подруг пропадаєш! На здибанках вигулюєш пітона для забав. Усі ж це знають! Тож дійдуть і до Кіри чутки про той квітник, що назбирав. Вона ж не стерпить ті амурні походеньки! Зіткнешся з помстою, якої ще не знав! Удава шустрого спочатку у вузла зав’яже, а потім начарує щоби і власник в’ялого пітона потерпав! От уяви собі: тебе поставили в наряд. А потім бац і воїна нема - сержант пропав! Всі зразу бігати почнуть, шукаючи бійця, мовляв, де Тьома, де Артем, де наш Ковальський? А бідолаха, виявляється, увесь цей час зі штик-ножем на ремені по території гасав. Але у образі кабанчика смачного! А у частині жоден не повірить, що то на тебе чари хтось наклав. Тож командир накаже упіймати, мовляв, щоб холодець живий у нас тут скрізь паскудити не став. Кінець тобі! Тим самим штик-ножем біля їдальні і заколять! Ковбас нароблять, смаковитих страв… Ото начальство свіжиною гарно відсвяткує! А що свого бійця їдять - ніхто й не уявляв! Зате душа на небі радостей скуштує, бо Тьома ж клинці до чаклунки підбивав!”

– Кабанчиком не хочу! - запротестував Ковальський.

– Ну-у, може вовком... Але це, як повезе.

– Та ти здурів! Тоді мене підстрелять! - добряче налякавшись, заперечив побратим.

– Тоді забудь її! Кажу ж! Просто забудь! - по братськи ласолюба переконував Максим.

Артем у розпачі затих. Він, розвернувшись різко, знову ліг на спину. Від нервування навіть губи покусав. Та ну його! Він в побрехеньки ті звичайно же не вірив! Але навіщо Макс так Кіру змалював? А загадкове зникнення сестри? Вона і справді щезла! То чиста правда, адже скрізь її шукав! У дівчині є дійсно щось магічне, і Тьома всім нутром це відчував! Незвична неприступнісь подруги у парубка  лиш роз’ятрила тягу, а у душі вогонь пекельних пристрастей палав. Бідак сопів зажурено, страждаючи від болю, тихенько в маренні любовному стогнав. Він мріяв про рудоволосу кралю, бодай ще раз із чарівницею зустрітися бажав. Віддавшись магії очей її зелених, беззаперечно забаганки б всі виконувати став!