Розділ 35. Майстер пензля

Ледь дочекавшись ранку, Кіра завітала до морпіхів. Назвалася сестрою Горобця і попросила в командира відпустити до вечора у звільнення бійця. Ніхто не міг відмовити красуні, яка своїми чарами розтопить найхолодніші серця. Вже за годину Макс трясся з нею по вибоїнам дорогою до міста. Здавалось, подорож триває без кінця. Водій автобуса на швидкості ловив не просто ями, а справжні вирвища та вкриті калабанями місця.

У місті дівчина сержанта потягла до магазину. Той упирався: “От навіщо?! Зовсім не на часі! З покупками дурна затія ця!” Капризував неначе то не мужній воїн, а нерозумне та розбещене дитя. Не слухала. Футболку, джинси, худі з капюшоном підібрала. Цивільне гарне! Виглядало у стилі новомодного знавця. А далі хлопця змусила вбрання те одягнути, мовляв, давай, швиденько та й підемо дивитись на потвору опісля.

–  Навіщо нам цей маскрад? У мене ж форма є! - вояка скаржився.

–  Ага! У вас тут скрізь морська піхота! - з’язвила подруга, - Вона ж гомункула якраз в твою частину й приведе!

Тож довелося врешті-решт коритися завбачливій дівчині. Пішов перевдягатися, хоча і не мовчав. І взагалі, незадоволення алхімік від подруги своєї не ховав. Сопів, із неохотою знімаючи військовий одяг, та голосно за ширмою бурчав. Він, акуратно склавши форму, у рюкзачок із того ж магазину спакував.

–  Помнеться. Потім весь пожмаканий ходити буду, неначе хто мене у роті пожував, - отой зеленоокий модник за вигляд зовнішній зненацька вболівав.

–  То попрасуєш! - гаркнула на хлопця, щоби упертий бубоніти перестав.

–  Та де ти взагалі набрала стільки грошей? - Макс хвилювався про великі трати Кіри, адже незручності за власну безпорадність у фінансових питаннях відчував.

–  Все чесно, їх на зіллі заробила, - лукаво посміхнулася вона, - Не переймайся! На що я хочу, то на те і витрачаю. А як не вистачить, тоді дістану ще!

Скінчивши шопінг, вийшли з магазину. Вередуну здавалось, ніби вічність там провів! Проте Максим тепер не відрізнявся зовні від сотні інших безтурботних юнаків. Рюкзак із формою закинувши за плечі, він гармонійно злитись з натовпом зумів. Лише одна деталь військову виучку в хлопчині видавала, закарбувавшись в пам’яті за декілька років. Права рука бійця автоматично смикалась поблизу офіцерів, бо їм віддати честь при зустрічі хотів.

Максим та Кіра не змогли уникнути уваги, а посмішок від незнайомців й поготів! Народ у натовпі, помітивши те двійко, не міг до молоднечі приховати щиросердечно  добрих почуттів. Проходячи повз них на вулиці звичайні, пересічні люди, бувало, оберталися назад аж декілька разів. Вродливі хлопець й дівчина, обидва із зеленими очима - доволі миловидна пара, із перехожих кожен розумів.

Макс здивувався, коли Кіра привела його в картинну галерею, у місце зборища богеми та еліт. А там якраз митець Ельдар Тартаров проводив експозицію робіт. Новітня серія картин під назвою "Містичне потойбіччя Піднебесної" зібрала шанувальників живопису неначебто магніт. Вони у захваті художника назвали перспективним. В цінителів тих від захоплення аж очі повилазили з орбіт. Хвалили вкрай улесливо, мовляв, в образотворчому мистецтві зароджується справжній моноліт! Бо ж недарма талановитий майстер пензля з своїм шедевром цим об’їхав цілий світ!

“Оце і є гомункул. Він подорожує під виглядом художника і вже відомим став. Але насправді лиходій тебе шукає! І плани хитромудрі безумовно склав! В його картинах є щось особливе, до них паскудний неначе магії додав. Та ти і сам переконаєшся у цьому, але дивись, щоб ненароком в пастку не попав!” - хлопчину здивувала Кіра. Бо Горобець побачити потвору у картинній галереї геть у страшному сні не уявляв.

Вона розумно спланувала: “Нам краще розділитись. Це дасть нам перевагу і трохи захисту від несподіваних розправ. Не треба, щоб завчасно гад отой підступний алхіміків в лице всіх зразу знав!” Порадила Максиму, хай іде всередину один та тільки обережно. Хто знає де гомункул у приміщенні пасток порозставляв? Тим часом Кіра біля виходу хлопчину зачекає, бо необхідно, щоб хтось, напоготові бувши, чатував. А також нагадала Горобцю про небезпеку, аби не ляпав зайвого й себе не видавав. Та не дай бог, тварюка раптом все ж надумає напасти, щоби негайно хлопець вісточку послав! Активувати має свого амулета, а далі й Кіра доєднається до нищівних забав!

Кивнувши ствердно, зеленоокий воїн задля рухливості обтяжливий рюкзак з плечей швиденько зняв. Залишивши для зберігання подрузі все зайве, він зосередженим та невідступним виглядав. Зібравши воєдино волю, Макс на вкрай небезпечну зустріч із потворою віч-на-віч у виставочний зал попрямував.

Всередині приміщення товклось людей чимало. Здавалося, ватагу шанувальників Ельдара нестримний потяг до високого скликав. Вони снували з виглядом розумним, солідно, абсолютно не звертаючи уваги, як хутко час навколишній збігав. Подовгу, вдумливо, під різними кутами з них кожен ті картини розглядав. Та думаючи, що зрозумів красу та сенс того шедевра, експерта знатного із себе удавав. Але про істинне призначення робіт художника з них жоден насправді гадки ні найменшої не мав!

Максим побіжно ознайомившись з живописом Ельдара, відразу намальовані пейзажі розпізнав. На них завмерло селище в долині, спрямовані угору піки Уданшань і монастир, в якому Горобець дитинство скоротав. Усе таке знайоме! Яскраві спогади минулого аж змусили зволожуватись очі, а сум юнацьке серце в жмені затискав. Щури у хлопця шматували душу, а біль страждань багатолітньої розлуки не вщухав. Кров бухала у скронях… Та й взагалі, морально і фізично себе він серед тих полотен вельми кепсько почував.

З усіх картин одна робота майстра дійсно шедевральна. На ній відтворена подія, про яку ніхто не знав. Адже зображене те ж саме місце біля урвища на скелі, де Горобець свою фатальну ніч перебував! Неначе для знущання над алхіміком той кат, хоча і блякло але так правдиво, підступно так Кільця Гаруна змалював!