Розділ 33. Посланець

Сержант Ковальський, увімкнувши світло, в ту мить себе улюбленцем фортуни відчував. Адже в одній кімнаті з ним знаходилась рудоволоса краля. Настільки гарна, що про існування королев таких граційних він навіть і припущення не мав! Хоч Тьома за недовгий та доволі щедрий на події вік удосталь перебачив хорошуль, до багатьох вродливиць загравав, але усі сором'язливо блякли, бо їх затьмарила богиня! Нікого кращого за ангельське створіння завидний парубок в житті не зустрічав!

Небесна квіточка приворожила джелика собою, милуючись, очей не відривав. Нектар п’янкий із дивного суцвіття він залюбки щоденно б куштував! Оговтавшись від шоку, ласун солодколюбий всім серцем подарунок долі покохав. Взаємності жадаючи, до глибини нутра потребу, щоб теж сподобатись тендітному створінню відчував. Помітно пожвавішавши, бджолиний братик мріяв, аби духмяного медку він вдосталь назбирав. Обраниці збирався догоджати так уміло та завзято, аж поки від знесилення не впав.

Від перезбудження в Артема інстинктивно сумуюча за гульками частина прокидатись почала. Вона, через ті кляті чергування занадто довго вже застоявшись без діла, над головою верх у парубка взяла. Спочатку електричний струм пробіг, напружуючи тіло, а потім ще й юрба мурашок поповзла. Як зачарований, сержант, без тями намагаючись себе пригожим та принадним показати, робив можливе все, щоб гостя в ньому красеня розгледіти змогла.

Берета хвацько зсунув на потилицю, розправив дужі плечі. Аж навіть форма вже тріщати почала. Кумедно випнув груди так, що на бійцю ось-ось тільняшка лусне, а слідом і до куртки черга б підійшла. То не біда! Тоді гаряче серце хлопця з тісної клітки випурхне, неначе жвава пташечка мала. Розправить крильця, облетить по колу від радощів щебечучи, що врешті-решт хазяйку здобула. А потім, сівши неземній красуні на долоню, сама попроситься, аби в руках у дівчини довіку пробула. Затьохкає, як на рубін коштовний перетворилася б охоче, відчувши подих сповнений її любові і тепла.

Вчепившись обома руками по боках за ремінь, в Артема справжня демонстрація доладності пішла. Він повертався тулубом до панночки ліворуч і праворуч, але щось спроба та мети не досягла. Стояла мовчки і дивилася на нього. Відразу видно, що нічого цінного у кавалері не знайшла. А той старався, бідний, бісики пускаючи очима. Йому не вистачало тільки-но хвоста! Цей павич молодий шлейф самоцвітний свій із превеликим задоволенням розкрив би перед нею, аби обраниця хоч трохи інтересу набула!

Попри потуги всі, вистава сміхотворна та на гостю враження звабливого не склала. Можна сказати, бенефіс паяца своєрідно розважав. Натішившись, прохання повторила, щоб Горобця нарешті кликати почав. Але Ковальський не втрачав останньої надії. У хід пустивши парубоцький шарм, він підморгнув, підкинув брову догори та усміхаючись дівчині маленьку послугу за клопіт забажав. "Шепнеш на вушко слово лагідне - покличу" - ціну свою грайливим голосом назвав. Яскравий відблиск вогників в очах великих, волошкових показував, що торгуватись наміру не мав.

Красуня не маніжачись погодилась на пропозицію примхливу, пустившись теж на хитрощі свої. Вона сміливо підійшла впритул до розмарівшого сержанта, неначе вони зовсім не чужі. Люб’язно глянула зеленими очима в блакить безкрайню на його лиці, збираючись слова прошепотіти приємніші за лагідні вірші. Та замість ніжностей, буравлячи смарагдами невпинно гладь дзеркала юнацької душі, наказ віддала: “Горобця веди мерщій, Максиміліана. Ото і буде нагородою тобі!” Невдаха тільки-но збирався щось зморозити у відповідь дотепне, як невідома сила змусила коритися її. Скажи вона, аби з вікна він вистрибнув, то це зробив би неодмінно, без жодного вагання в голові!

“Будь тут. Я зараз приведу його”, - Артем красуні кинув, з ентузіазмом заблищали в Тьоми очі молоді. Рвонувши з місця, він мерщій погнався углиб приміщення товариша будити уночі. Знаходячись під впливом дивних чар зеленоокої принцеси, готовий був долати перепони будь-які!

Підбігши до безтурботно сплячого у ліжку Горобця, Ковальський без вагань зірвав із нього ковдру. Нахабно залишивши серед ночі в одних трусах лежачого бійця. Потім почав безцеремонно за плече термосити хлопчину повторювати мантру без кінця: “Підйом-підйом! Підйом-підйом, сержанте! Є звісточка приємна від гінця!”

– Чи ти сказився? Тьомо, відчепися. Дай поспати, - спросоння Макс зануду попросив, згортаючись калачиком від холоду раптового та інстинктивно схрещуючи руки, бажаючи хоча б тепло у грудях зберегти!

– Вставай-вставай! Там подруга прийшла до тебе охріне-ен-на! - оголосив захоплено гультяй та ще й додав, наказуючи побратиму командирським тоном, - Не чухайся, а до голубки поспішай!

– Таки здурів! Вже бачаться примари! Кажу, Ковальський, ковдру віддавай!

– Скоріше піднімайся! Вона вже зачекалася Максимі-ілі-іа-ана-а! - не слухав тих протестів шалапай, лише смішком давився та гигиканням глузливим, - Ото вже креативний! Аж украй!

Він не чекав від Горобця такої винахідливості й хисту. Оце ім'я незвичайне надавало таємничої містичності йому. Дівки обожнюють доладних загадкових хлопців! Та тут же руку майстра у підкоренні сердець жіночих видно наяву! А поки Тьома бідний бігає на здибанки таємно, за що від командира кару вже отримав не одну. До цього ж пустуна, бач, вони ночами не соромлячись самі приходять! В казарму пруться до зеленоокого сержанта напряму! Це вже якийсь найвищий пілотаж у спритності спокуси! Взірцевий ловелас позаздрив навіть пронирливому винахіднику тому. Бо тут в немилості в Сопілко-капітана ще довго потерпати якомусь бідоласі одному.

Почувши від Ковальского ім'я Максиміліан, яким окрім хіба що Кіри у світі жоден Горобця не називав. Відразу здогадався, хто насправді сміливо так до них в казарму завітав. Мабуть у неї інформація важлива з розряду алхімічних, невідкладних справ. А то інакше б терміново, серед ночі, ніхто б настирно добиватись зустрічі не став! Миттєво підірвався з свого ліжка, наразі в Горобця весь сон пропав. Він до штанів і куртки кинувся і наче по тривозі, поспішно все на себе одягав. Артем з цікавістю спостерігав за побратимом і повністю ентузіазм у друга поділяв. Але квапливість ту він через власну помутнілу призму стурбованості хибної сприйняв: