Розділ 32. Завзятий джміль

Сержант Артем Ковальський став для Сенсея другом. Здавалось, наче брата рідного здобув. Морпіх тоді іще, під час ранкової пробіжки, став першим, хто погодився, щоб Горобець наснагу повернув. Своїм сміливим вчинком того дня у лісі боєць теж своєрідно Максу руку допомоги простягнув. Можливість гарну дав алхіміку створити теплі взаємовідносини зі взводом. А потім звикнути до служби у морській піхоті допоміг. Адже у них в частині елітарній існували особливі правила й неписані закони. Але новий інструктор про ті тонкощі геть відати не міг. За доброзичливу підтримку Макс залишався вдячним та славив провидіння за такий сприятливий для Горобця обставин збіг. Ото й задружились хлопці, хоч гарно й уживались, та власну норовистість кожен з них зберіг. Підтрунювали один над одним жорстко, нерідко навіть глузували, перетинаючи пристойності поріг. Зухвало так товаришам лише-но проміж себе дозволялось жартувати, а інший-хто про це, щоб геть і думати не міг!

Артем вважався в них найенергійнішим бійцем серед усіх у взводі. Життєдіяльний та веселий хлопець зазвичай. Такого другого ще треба пошукати! Бо про Ковальського у кого не спитай, то неодмінно скажуть: “Унікум! Всередині якого б’є пристрастей бурхливий водограй!”

То чиста правда! Парубок завидний! Адоніс неповторний! Він бездоганних м’язів має гарний урожай. Високий, незрівнянний красень з рисами обличчя, що погляд заворожує украй. Солом'яне волосся, волошкові очі і посмішка чарівна, запальна. Любу журбу відразу проганяє, бо сила в неї живодійна, неземна. Як скаже щось, то від отого тембру голосу приємного у слухачів їдючий сум зникає, натомість у душі і серці відчувається весна.

Його невичерпний запас енергії, впливаючи на інших,  навколо себе позитивом заряджав. Здавалося, Артем ніколи не нудьгує, оскільки той невпинно жартував. Подобались веселощі, а особливо у компанії дівочій. А як забави парубоцькі полюбляв! Обожнюючи чарівних вродливиць, він жодної з красунь не пропускав. Побачивши гарнесеньку спідничку, Ковальський зразу розум свій втрачав. Миттєво закохавшись, від перезбуджень хлопець медоточивим серцеїдом несподівано ставав. Він, красномовно відсипаючи численні компліменти, неначе соловейко щебетав. Пухнастим котиком підлащуючись, Тьома вродливу кралю ніжно пригортав і пестив лагідно. Себе ж у ту хвилину приємним любощам аж до нестями віддавав.

Спокусник пристрасний отримував взаємність. Як тільки командир з частини ловеласа випускав, помітивши морпіха, симпатичного сержанта, в дівчат неначе хто магніт до залицяльника вмикав. Летіли ніби мухи на солодке, самі на шию вішались, аби він приласкав. В них серце просто мліло, танучи як крига, коли боєць ще й одружитись обіцяв. Піддавшись на вмовляння познайомитись поближче, погоджувались радо, щоби красунчик затяжну самотність розігнав. Бо ж той нещасний за високим муром за ніжністю вже добре знудьгував. В обіймах потім плавились, коли палкий коханець тих співчутливих мужнім тілом зігрівав. На сьоме небо підіймалися обоє, адже гарячий воїн всі власні соки, до останньої краплини віддавав.

Але отримавши своє, наситившись та втамувавши спрагу у хлопця інтерес до більш міцних стосунків пропадав. Сержант блакитноокий, розчарувавшись у красуні швидко, уваги подрузі все менше приділяв. Він, посилаючись на вкрай велику зайнятість по службі, продовження роману уникав. Натомість Тьома, вже знайшовши іншу кралю, нову богиню музою натхненно величав.

З казарми тишком той Ковальський невгамовний до шанувальниць навіть серед ночі прибігав. У них жеребчик ласолюбий бавивився. Під час солодких ігрищ той витівник  невпинно енергію аж до світанку витрачав. Назад, вщент розрядившись, повертався втомленим до біса, знесилено на ліжко впавши, гуляка моментально засинав. Вдень справно службу ніс, сил набирався воїн, готуючись невдовзі кинутись в безодню пристрасних та палких сердечних справ. 

Подібно джмелику завзятому у лузі, який невтомно крильцями дзижчав. Перелітаючи від квіточки до квітки, він мед духмяний з задоволенням збирав. Так і Артем у спробах самотужки цвітник запилити ніколи не вгавав. Теж, пробираючись настирливо всередину бутонів, об пелюстки тендітні жало лоскотав. Про ту романтику всі знали  у частині, бо парубок легендою вже став! Хоча Ковальський походеньками амурними ніколи не хвалився і про пригоди любострасні не розповідав.

Макс почував себе бадьоріше, коли перебував поблизу від Артема. Той ніби Горобця підзаряджав. Помітив, що амброзію постійно споживати потреби сильної юнак не відчував. Бажаючи знаходитись якомога довше у полі справжнього живого генератора, алхімік навіть трохи схитрував. Вдалось домовитись з сусідом Тьоми помінятися ліжками в казармі, оскільки той без церемоній на принадну пропозицію пристав. Мотиви мав свої, бо місце вкрай незручно розташоване біля проходу. По ньому завжди шастав хтось і спати не давав. Морпіха дратувало це, прокинувшись, крутився потім і не міг заснути. Нещасний сильно від безсоння потерпав. Охоче б він переселився і раніше, але на жаль жоден боєць у взводі місцями помінятись не бажав.

Хоча до швендів Горобець відносився спокійно і загалом про переїзд не жалкував. Та за можливість долучитися до джерела енергії Артема теж чимось поплатитися він мав. Йому доводилось терпіти заклопотаність товариша гульнею та плотськими утіхами, які той полюбляв. Оскільки синьоокий шанувальник вроди цей не тільки сам про них постійно думав, а й спокою сусідам не давав. 

Ковальський, врешті-решт доплигавшись, застряг у військовій частині, бо капітан Сопілко бійця за самоволки покарав. Ходив беззмінно волоцюжка у наряди - а це щоб по ночам з розташування не тікав! Хоча без відпочинку службу ніс вже майже цілий тиждень, але спідничник невгамовний на ті незручності уваги не звертав. Терпів покірно та скрегочучи зубами, коли ж нарешті від ув’язнення позбавиться, чекав.