Розділ 31. Ваня Мечоносець

Комісії сподобалась частина - недоліків серйозних не знайшли. Щось незначне все ж в звіті написавши, перевіряючі оцінку вищу радісно дали. Попельний відчував себе героєм. Його підрозділ місце посідав серед відмінників, щей в окрузі найкращий, і навіть заздрити їм інші почали! Полковник не забув і про Максима - підвищив хлопця у військовому званні. Щасливий командир на голови підлеглих рясним дощем лив щедрості одні. Зібравши всю частину на плацу, після зачитання наказу, щодо присвоєння чергового військового звання, Попельний власноруч вручив Максиму з трьома личками погони і не приховував приємні почуття. "Носи, сержанте, гідно заслужив", - сказав, долоню потискаючи бійцеві і похвалив, мовляв, то тільки перше набуття. Дав трохи вольностей у нагороду, оскільки, як і обіцяв, хлопчина довів підрозділ швидко до пуття.

Пізніше хлопці з взводу теж вітали побратима. Пожартували, мов, після підвищення сержант тепер подвійно тренуватися повинен, бо ж має з хлопця вийти згодом лейтенант! Підрозділи сусідні теж поділяли радість, вони вважали справедливим, що Горобця відзначив командир. Адже за дивовижні навички хлопчина став для морпіхів як справжнісінький кумир! В частині, між собою, офіцери, теж розпізнавши у новенькому талант, відзнаку успіхів хлопчини ухвалили. Погодившись, привіз Попельний справжній діамант! То правда, що з підозрою віднеслися спочатку, та насміхаючись з обіцянок його, не вірили. Але, побачивши інструктора завзяття, переконалися - умілець дивовижний в морській піхоті переплюне будь-кого!

Незадоволеним хіба що прапорщик лишився - не зміг пробачити пошкодження майна. Бурчав, показував уламки швабри, все жалівся на витівку Максима Горобця: “Ото привіз вандала нам полковник! Таку новеньку, гарну річ і зіпсував! Не можна варвару і цвях давати в руки - погне і скаже, що м’який там нібито метал!” Щодо підвищення, то взагалі сварився, засуджував: “Він мавпою скакав! Вислужуючись, заробляв сержанта, комісія за цирк той і відзначила його!” Так недалекий прапорщик описував уміння та майстерність, що в захват можуть ввести будь-кого! Не бачив хисту в демонстрації загальних вправ з жердиною монахів, яку у Піднебесній здавна називали “бо”.

Завзяті пліткарі знов розповсюдили казки про навички Сенсея. Щасливчики, хто з Макса погляд навіть на хвилинку не спускав, змогли спостерігати здалеку за виступом сержанта, любуючись, як Горобець умінням офіцерів дивував. Ті брехунці, занадто розійшовшись в уяві дикій, жвавій та палкій, разів так в десять перебільшення робили, а Макс в історіях - герой був головний. Тож мрійники, пустивши в хід фантазію нестримну, взялись розповідали вигадки одні. Сержанта змалювали просто неймовірним, його майстерності аж заздрили самі!

В легендах їхніх Горобець трощив каміння, кришив на порох цеглу на льоту. Дістав свій меч складний, його він завжди носить, але приховує від інших зброю ту. Він з нею навіть спить! І кажуть, у казармі хтось це, бо блиск помітили, коли стояли на посту. Тож попросили хитрі офіцери Макса, дізнатись правди, взявши за мету, щоб показав комісії уміння та рухів вправних справжню красоту. А Горобець, не панькаючись з ними, складним мечем пошматувавши пустоту, перевіряючих добряче шокував, бо на додаток їм показав і зброї гостроту! Нещадно порубав у прапорщика швабру, підкинувши її на висоту, а той образився, зненавидів сержанта за вкрай зухвалу витівку оту.

Знайшлося у морській піхоті чим зайнятись - про вправність Макса говорили зазвичай. Якби зібрати побрехеньки всі докупи, то славний міг би вийти урожай! На диво, казочки пуститли корінь, в суцільне поєднавши бойові мистецтва, зброю та Китай, скрутили в ґудз сприйнятливий до перебільшень молоденький мозок. Оскільки в ньому здобрював усе фантазій водограй! Один з таких бійців, Іван, ще й прізвище мав хлопець відповідне - Равлик. Не дурнуватий нібито, але довірливий украй! Наслухавшись байок та нісенітниць про Сенсея, повірив в них, хоч це неймовірно! Але наївності у юнака хоч відбавляй! Між друзями в них якось зав’язалась суперечка про існування у інструктора меча. Нікому не вдавалось врозумити легковірного Івана, відкрити очі на реалії життя. Той зопалу пообіцяв товаришам, що в їх присутності береться з’ясувати правду. Мовляв, не побоюсь спитати у сержанта Горобця, інакше спір у нас затягнеться надовго, триватиме без краю і кінця!

Та охоловши трохи, став давати задню, викручуватись взявся опісля, шукав відмовки і почав казати: ”То може потім якось… Бо воно ж того не варте, щоб відбирати час у фахівця…” А друзі спроби ті швиденько обламали і попередили: “Прославишся треплом! За те відступництво в нас викличеш зневагу, зруйнуєш репутацію цілком!” Насіли добре на нещасного Івана. А потім побратими, майже силоміць, кагалом цілим потягнули до Максима, щоб Равлика навчити не плескати язиком! 

На спортмайданчику морпіхи і знайшли Сенсея. Здавалося, він там геть ночував! Макс був в компанії ще трьох, помішаних на тренуванні хлопців, інструктор бугаїв тих інтенсивно муштрував. Помітивши налякане лице Івана Равлика у гурті, збагнули зразу - цирк наближається! Готуйтесь до вистав! Адже наївністю своєю всіх потішав в частині. Не раз в халепу через те і попадав. Юнак ніяковів і червонів, довгенько м’явся, як міг, так час і зволікав. Під тиском погляду осудливого в друзів він, зрештою сміливості набравшись, про зброю у Сенсея запитав:

–  Чи є насправді меч складний з майстерністю прихований у тебе? Чи може дурні нам брехали весь цей час?

–  Звичайно є! Куди ж поткнусь без нього? - Макс, засміявшись, весело додав, - У нас тут всі бійці з такими по частині ходять! Не знаю хлопців у кого нема!

–  Мені не видали, - поскаржився наївно Равлик.

–  Так це трагедія! Справжнісінька біда! Я свого зараз покажу. Запам’ятай, як виглядає! Шукай мерщій, бо з армії попруть! - в розмову втрутився один з трьох бугаїв кремезних, відразу уловивши жартів суть.