Розділ 30. День перевірки

Настав відповідальний день. Нарешті прибула комісія із округу з метою перевірки. Алхімік-Горобець, на гурт той глянувши, виразно чув вокал сумного хору органів. З них кожен встиг вже спрацюватися до дірки. Вони співали партію свою. Не реквієм іще, але пісні нерадісні, все рівно із журної збірки. Стогнало серце, стомлене й смутне, тихенько нили з підвиванням нирки… Але найголосніше всіх ридала від безвиході вона - розбухла та уражена печінка. Мовчав лиш мозок, бо не поділяв переживань та галасу, ігнорував цілком і не проймався аріями зірки. Натомість, насолоджуючись дружбою міцною із Зеленим Змієм, ренегат ховався, перейшовши на задвірки. А решта органів, якби-то в них можливість та була - порозбігалися б із задоволенням великим. Чкурнули б миттю в різні боки хто-куди, залишивши не озираючись порожнім тлінне тіло. Нехай, віддавшись знову хмілю в голові, його господар потім населяє хоч абиким! Не стануть турбувати їх подробиці оті!

Перевіряючі за діло узялись. Вони почали валькувато розбрідатись по частині. Одні дивилися документацію, чи з нею все гаразд? Посунули в казарми інші офіцери, схоже від нудьги, марудно пхаючи там ніс у всі щілини. Відразу перевірили укомплектованість розташувань, їх благоустрій, чистоту. По закуткам недоліки шукали погляди недобрі, яструбині. За відповідність до вимог пожежних так взялись, що термін вогнегасників звіряли півгодини. Поперлися інспектори в гараж, на склад зайшли, обстеживши різноманітний інвентар, біля їдальні скупчились. Тягнуло їх туди, неначе богомольців до благочестивої святині. 

Скрізь відзначали виняткову чистоту. Порядок всюди, у підрозділах охайність на вершині. А як інакше? Бо в останні дні бійці крім прибирання монотонного нічого не робили! Від ранку аж до вечора активно вичищали бруд, сміття мели, скорившись надоїдливій рутині. Підфарбували загорожі. На плацу розмітки оновили. Вояки бордюри освіжили вздовж доріжок у частині. Хіба-що не підсіяли траву! Так потомилися, аж піт з лиця додолу падав по краплині. Але Попельному замало тих старань. Ото вже важко догодити цій людині! Полковник в штабі офіцерам наказав: “Вилизуйте до блиску геть усе! Не має бути жодної пилини!” То бідні й драїли та начищали аж до дір. Намучились, аж повпрівали в неборак від панщини сучасної чуприни. А командир паскудний, як на зло, прискіпливо знаходив недоробки щохвилини. Примушував знов бігати з відром за тої аж до сказу остогидлої причини. Хоча зразково вилизано все! Підрозділи засяяли, немов зійшли з рекламної світлини! Але стандарти інші у занудного були! Тож під кінець нещасних розлютив: “Це ніби рабство, каторга! Коли він вже знущатися покине?” Морпіхам стало байдуже: пройдуть ту кляту перевірку, а чи ні. Бо скільки ж можна марно надривати спини! Та ще й щоденно з ранку до зорі!

Максим морську піхоту інтенсивно тренував. Бійці, без заморочок здавши нормативи, отримали від офіцерів похвалу за ставлення до вправ фізичних шанобливе. З метою остаточно вразити гостей, Попельний схитрував, прийнявши рішення кмітливе. Він Горобцю тихенько наказав продемонструвати щось ефектне, особливе. Щоби в інспекторів від спалаху емоцій у голові геть мозок зразу закіпав!

Сержант погодився. Відразу заказав, аби принесли для видовища цеглини. Просив десяток і держак від прапора. Хлопчина пояснив, мов, то сюрприз, чекає шоу на комісію цікаве та вразливе. Цеглин знайшлося вісім тільки-но. Де древка взяти? Забаганка та перетворилася на місію з розряду “неможливе”. Хто ж прапор від держала віддірве? Дурних нема наважитись на рішення жахливе! Ото і бігали по території підлеглі то взад, а то вперед, демонстрували буцім ставлення у них до витребеньок Макса особливе. Майстерно з себе нібито шукають вдаючи, насправді ж то пусте видовище бурхливе. "Тоді хоча би швабру принесіть", - інструктор ім ідею дав, мов, задля альтернативи. В цей час він вже перформенс готував, складаючи одна на одну стовпчиком цеглини. Дві з них він паралельно виклав на ребро, п’ять зверху на боку лежали, а одна в запасі опинилася в хлопчини.

–  Яку розбити? - запитав Максим, звертаючись до старшого з присутніх офіцерів.

–  Усі одразу можеш? - оживився той, очолював він гурт штабних функціонерів.

–  Звичайно! Але це занадто просто, - відповів сержант, - Один! Тут хист потрібен недосяжний для позерів.

–  Тоді середній! -  трохи здивувавшись, забажав, насупив брови, головний  із візитерів.

Макс примірявся декілька секунд, концентрувався, набирався сили. Відчувши, що готовий, із видохом різким наніс удар долонею юнак по верхній в тому стовпчику цеглині. От начебто й не сильно вдарив, але середня цегла, вмить перетворившись на малесенькі осколки, під вигук подиву в присутніх глядачів відразу розлетілась в різні боки. Настільки вражені, аж ледь не вилізли баньки, в комісії навіть у грудях сперло від майстерності сержанта. Ще й як позаздрили Попельному в душі! Теж захотілося отримати й собі бійця  на кшталт такого ж дивного таланта! Поблище підійшовши, загули, прицмокували схвально язиками. Бо й справді неймовірно! Решта із цеглин залишилися без ушкоджень зовнішніх і без найменших зламів! Тим часом Горобець поставив зверху запасну і ніби граючись, одним стрімким ударом всі п’ять у стовпчику відразу розколов. Воно так легко вийшло в нього, начебто задаром! Настала тиша. Офіцерам, приголомшеним украй, заціпило - прийшлися до смаку їм ті вистави парубочі. Ковтали слину і стояли мовчки. У захваті дивилися вони то на сержанта, то на уламки цегли, вирячивши очі. В них емоційний рівень аж зашкалював в душі.

А тут, так вчасно, прапорщик прийшов. Приніс нарешті довгу, дерев'яну швабру. Це ж для начальства! Ото і постарався він, знайшовши найновішу і найкращу. Макс сентиментів тих не поділяв. Ногою наступивши на перетинку на швабрі, вояк безжально виламав її. Залишивши в руках один держак, юнак кивнув, мовляв, тепер для діла палка підходяща! "Якби знав, що ламати будеш, то стару б приніс!" - аж простогнав збліднілий прапорщик, обурившись на вандалізм сержанта. Та Горобець той крик душі не чув. Попельний зиркнувши, миттєво припинив ремство невчасне, осадивши протестанта. Щоб місце знав своє і хто тут головує не забув!