Розділ 29. Сенсей

Морська піхота загула як вулик. Історія сержанта розлетілася умить. По всій частині у підрозділах вражались, бо доля Макса заворожує й страшить! Коли ту новину із вуст в уста передавали, вважаючи, мов, ладно не звучить, то кожен раз подробиць різних трохи додавали та прикрашали кому як кортить. Тож під кінець лише байки і нісенітниці ходили. В них домисли одні для красоти. У повній мірі поєднавшись воєдино фантазії, бажання та плітки, перетворили хлопця на героя, якого в цілім світі не знайти! Хтось стверджував, що він насправді ніндзя і меч складний у нього десь-там є. Казали інші, нібито інструктор не гірше за сову все бачить у пітьмі. Він по воді промчить, як по твердій бруківці! Є свідки навіть, але у мізерному числі! З Китаю втік - ченці іще малим прогнали з Шаоліня, оскільки найспритнішим став в монастирі. Тож захищаючи себе, побив таємними прийомами кунг-фу паскуд лихих якихось, бо ті від заздрощів збирались вбити Макса взагалі!

Казок численних не перелічити! Багато вірило у них, але й були, що ні. Проте, без суперечок у підрозділах зійшлися на одному романтики і фантазери видатні. Мовляв, сержанта Горобця їм краще не чіпати, а то проблеми виникнуть одні. Побоїще нічне у взводі Гончара наводили як приклад - наскільки можуть бути наслідки страшні.

З повагою, за спритність і знання єдиноборств, позаочі морпіхи називали Горобця Сенсеєм. Коли дізнався той про кличку, то аж пишатись став. Нове ім’я на душу хлопцю вилилось єлеєм. Воно потішило ще й самолюбство юнака. Відчулись нотки ставлення до нього з привілеєм. Отже, його за свого у морській піхоті прийняли! Та ще й не просто так, а визнавши у бойових мистецтвах корифеєм. 

Максим поткнувся у місцевий лазарет. Сказав, мов, медик я і вмію лікувати. Запропонував допомогти у зцілені бійців. На місці, швидко і не треба у шпиталь нікого відправляти. Але із санчастини виперли його: “Не станемо з тобою справи мати! Наслухались від інших: знахарство, голки, чаклунство різне маємо чекати! Тож не потерпимо у себе витівки оті, ще за методики китайські сядемо за ґрати! Іди, тренуй бійців, інструкторе із бойових мистецтв і не потрібно приключок шукати! Ми тут вправлялись якось же самі… Навіщо змінювати, або гірш того, ламати? Знання свої нам передали мудрі вчителі, у них великий досвід, гарні результати. Ото так само, як написано в книжках, надалі й будемо у лазареті лікувати!”

Така зневага зачепила Макса за живе, та сперечатися не став. Що з впертих старовірів взяти? Слова образливі, але все ж мали рацію вони. Авжеж! Не медиком сержант приїхав працювати! То чиста правда, у частину хлопця привезли морпіхів бою рукопашному навчати. У нього зараз справи важливіші і вагоміші були - до перевірки вояків намуштрувати. Щоб на “відмінно” нормативи всі пройшли, зусиль потрібно добре докладати!

Попельний Максу з свого боку посприяв. Створив умови ідеальні для інструктора, погодившись на дуже інтенсивне тренування. Полковник видав Горобцю карт-бланш на вибір часу, вправ, підрозділів, бійців. Дозволив юнаку робити планування. Не заперечував, коли сержант морпіхам відпочити не давав, хоч тяжко вірилось у ефективність дивної методики навчання. Все ж у душі неспокій в командира бушував, постійно гризли сумніви та виникли питання: “А от якщо не вигорить афера, або зганьбившись раптом, підведе сержант? Бійці, стидливо проваливши нормативів виконання, відбіляться, мовляв, це все зеленоокий консультант! Хоч через них довіку задніх доведеться нам пасти, як покарання. Всі гарні набуття і репутація підуть коту під хвіст, залишивши лиш спогади та привід для єхидства й глузування. Великий ризик, що перевіряючі недоліки знайдуть, а в окрузі почнуть паплюжити та тикати проблемами в лице, аби згуститвши фарби, збільшити знущання”

Для заохочення інструктора, Попельний обіцяв поблажки, вольності, та вврешті-решт полковницьку прихильність. У разі успіху підвищення отримає сержант! Відпустку дасть, щоб не втрачав настирність, безцеремонно на свою всесильність натякав. Інакше кажучи, задобрював Максима, використовуючи неабиякий талант. Але окрім солодких пряників, аби не вздумав вводити в оману, пообіцяв і кнут, як інший варіант. Його повинен скуштувати Горобець у випадку провалу. Хай начувається нещасний диверсант! Попельний попередив юнака, що тільки завдяки обіцянці йому вдалося все-таки уникнути скандалу. Але у разі, коли той, не доведи господь, підставивши частину й командира, набрехав - нехай готується до неприємного фіналу, жахіть, яких ніколи й не чекав! Негайно пригадають всі гріхи! Нахабний дурень моментально попаде в опалу! Відтоді, хай сержант корить, хоч прокляне, себе за службу у морській піхоті, вкрай невдалу! Можливо згодом набиратись розуму почне. Життя у пеклі сприйме за курорт, знущання аспидів, мов лагідну забаву. Наразі пошкодує Горобець, що з дива доброго додумався утнути витівку зухвалу! І взагалі, навіщо народився на цей світ такий мудрець?!

Максим на ті погрози не зважав. Не гаючи часу, зайнявся тренуванням слабосилих дохликів у військовій частині. Він для початку в хлопців оцінив фізичну підготовку: витривалість, загартованість та міць. Не пропустив інструктор жодної людини. А потім кожен взвод розбив на групи у яких за вишколом морпіхи десь приблизно на одному рівні.

Для кожної із груп призначив особливі вправи, роз'яснив, мовляв, не вийде толку, коли всім хлопцям дасть єдині. Макс пильно стежив за чітким та неухильним виконанням тих завдань. Зелені очі бачили недоліки малі, немов зіниці у сержанта соколині! Якщо хтось із морпіхів втомлювався, вибившись із сил, або з якоїсь іншої вагомої причини. То Горобець у здохлика активні точки натискав. Та стимуляція відома здавна у китайській медицині. Слабак той враз прилив наснаги відчував, з’являлася енергія, навіть бажання тренуватися у ледацюжки виникало всередині. Неначе хто моторчик увімкнув, нагайно біг виконувати він доступні та прості інструкції Сенсея.