Розділ 25. Негожий приз

Попельний тріумфально повернувся у частину - привіз з собою цінного бійця. Повів сержанта в штаб, як у безпечне місце, не відпускаючи від себе Горобця. Побоювався офіцер, що знов почнеться бійка. Він добре знав гарячу вдачу вояків. Тоді вже точно не пройти їм перевірку! Сержант же знову покаліче юнаків! Дві колотнечі в день - це вже принизлива сатира! Тут після нічних подій ще не очунявся народ! Але були запізно турбування в командира! Сергій, ледь повернувшись у свій взвод, відразу розповів товаришам про переведення сюди, у військову частину, отого кривдника - гад гарно віддубасив, зганьбивши, репутації завдав чималих шкод! Ту новину миттєво передали іншим. Підрозділи, неначе вулики, гули. Бійці в них готувалися, збиралися прийом Максиму влаштувати незабутній. Куди би не потрапив - все одно скуштує скрізь смак ненависті прикрий, недоброзичності, зневаги та біди.

Полковник, з гордістю зібравши в кабінеті офіцерів, став вихвалятись перед ними Горобцем. Барвисто розповів, як підфартило їм отримати сержанта, бо незабаром зробляться взірцем. Привіз в морську піхоту того звіра, що стільки галасу в частині наробив. Сусіди не хотіли віддавати хлопця, оскільки спец такий потрібен їм самим! Але домовитись, на щастя, все ж вдалося - Попельний згодом Рівчука уговорив!

Полковник наказав довести до підлеглих, мовби вночі - то тільки нападу ілюзія  була. Просто інструктор спеціальний перевірив боєздатність, обравши для зразку взвод лейтенанта Гончара. А ті позорники тест з тріском провалили. Віднині, натренований сержант всіх готуватиме до окружної перевірки. Він - майстер з бойових мистецтв, досвідчений та спритний! Тож вийде гарний з нього консультант! Не доведи господь інструктора хоч пальцем зачепити - зухвалих тих зітре Попельний в порошок! Відчують зразу гнів за непокору командиру, настигне  кара клятих, мов страшенний рок!

На превелике щастя, офіцеру хватило розуму не посилати нового бійця у той злощасний взвод, де схоже, навіть стіни, не переносять духу Горобця. Дістався «подарунок» капітану, а в того настрій гарний щез кудись умить. Почав гадати, як від Максима краще відхреститись, хай від скаженого у інших голова болить!

–  То може все-таки до Гончара? Вони сержанта знають, вже познайомилися ніби уночі, - невинним голосом вніс пропозицію Сопілко, щось не спішив отримувати «приз»

–  Ага! Та тільки після тих знайомств в нас на плацу аж поробились ями! Перекладати будемо асфальт, коли той демон наодинці у казармі знов познущається над взводом тих дівчат! - зареготали офіцери, вмить розкусивши намір капітана. Вони служили теж не перший день і не бажали лишнього набрати, аби когось позбавити проблем.

–  Він ніби медик. Може в санчастині… На карантині потримаємо бійця. Нехай звикає, бо в морській піхоті, так зразу, завжди важко новачкам, - почав хитрити з відчаю Сопілко, шукав хоч будь-яку відмазку капітан.

–  Нехай серед твоїх бійців цей медик і звикає! У тебе серед всіх - найкращий взвод! Тому сержанта цінного тобі і довіряю! Дивись, щоби не було з ним пригод! - Попельний, гаркнувши, поставив жирну крапку і аргументи переконливі привів. Цим самим марні спроби здихатися Макса у капітана швидко припинив. 

Присутні офіцери аж повеселіли, окрім Сопілко, звісно, навіть лейтенант Гончар, з полегшенням зітхнувши, на стільці засовався активно - це так знімав напруження тягар. На цьому і скінчились вихваляння командира. Вкрай невдоволений Сопілко вийшов в коридор, знайшовши «приз» зеленоокий, а точніше, додатковий клопіт, та Макса у підрозділ свій повів. Підлеглих вишикувавши, капітан представив їм сержанта, новенького в частині військовій: “Знайомтесь! Горобець Максим, служити з нами буде інструктором і тренуватиме віднині вкрай ефективний рукопашний бій. Його призначили у взвод, що серед всіх накращий. Кожен підрозділ кадра цінного забрав би залюбки. Пишайтеся, адже він нам таки дістався, бо добрі в мене із полковником зв’язки! І ще одне! Не слухайте ті нісенітниці про напад! То перевірка боєздатності була. Взвод Гончара обрали для примірки, а в тих позорників геть розуму нема! З великим тріском проваливши тест, паганці скрізь розповсюдили чутки між усіма”

Бійці стояли мовчки, робили вигляд, нібито уважно слухають та щиро вірять капітану. Насправді ж плани на цю ніч в них підготовлені були. Збиралися, коли не стане офіцерів та зробиться не видно у пітьмі, вечірку буйну для сержанта влаштувати, щоби відчув гостинність через біль. Хоч хлопці Макса не цуралися відверто. А поки вешталися командири поруч - взагалі ніякої неприязні, абощо, не виявляли явно юнаки. Та ненависть до чужака, аж клекотала в їхніх грудях, холодний погляд іскри викидав. Сержант не міг напруження в повітрі не відчути. Максим теж готуватися почав. Оглянув він приміщення побіжно, розташування ліжок в голові закарбував, освітлення проходів добре вивчив, та оцінивши на підлозі тінь, навіть помацав стіни, перевіривши на шорсткість. Усе згодиться для його умінь!

Ніч наближалася. Пора відпочивати. Морська піхота розійшлася по своїм місцям. Бійці, швиденько роздягнувшись, повкладалися по ліжкам. Подавши голосно команду воїнам: “Відбій!” - наряд почав в казармі вимикати світло. Настала тиша. Хтось закашльотів, під кимось скрипнуло, бо він став соватись, влягаючись зручніше. Інші сопіли, вмить занурившись у сон, після важкого дня поспати - то найголовніше для кожного з любого роду військ! Минуло за опівніч. Горобець дрімав, вслухався в темряву, нашорошивши два вуха. Чекав гостей непрошених юнак, ось-ось повинна розпочатись заворуха. Адже ознаки всі, що буде саме так.