Розділ 22. Відвідини

В частині трапилась велика неприємність. Пішли у місто в звільнення бійці та щось не поділили там з морськими піхотинцями. І це не диво, бо вони зарозумілі, себе елітою вважають вояки, до решти зверхньо ставляться, до того ж насміхаються відверто, мовляв, не тямите у справах військових. Ніхто не знає, як усе розпочалося, але зчепилися у бійці юнаки. Морська піхота честь своїх беретів відстояла, добряче відгамселивши чужих, але в завзятті, аж занадто розійшовшись, вони серйозно одного з хлопців потовкли.  

Іван Синюшко в голову отримав. І сильно так, що навіть знудило його. Тут, на додаток, взялося ще й у очах темніти, не міг стояти більше на ногах, додолу впав мішком, так від ударів лютих втративши свідомість, скінчилась сумно бійка в юнака. Приїхала "швидка", відвезла хлопця до шпиталю. У непритомності перебував він третій день підряд, а от Максим так сильно шкодував, що в той момент не опинився поруч, адже він міг один провчити тих елітних забіяк.

Синюшко не ставало краще, а в шпиталі ніхто прогнозів пацієнту не давав - чекали поки сам прийде до тями, значні занадто травми голови. Але Макс відчував - Івана в змозі він поставити на ноги. Навіть до Рівчука ходив, просив допомогти перевезти до них бійця. Адже у санчастині потерпілий видужає швидше! На крайній випадок, хоча би відпустити в місто Горобця! Звертався до майора, аби той дав можливість медику навідатись в лікарню, бо Макс турбуються про немічність в бійця. Але той сказав, щоби сержант у це не влазив - працює у шпиталі повно лікарів! Без нього є кому там доглядати пацієнта! Нагримав і до того ж нагадав, мовляв, славетний медик сам нещодавно ледь не врізав дуба! Хтозна, чим тяжко так перехворів?! Нехай назад прямує в санчастину та не морочить командиру голови!

У той же день, ближче до вечора, Максим рішився на зухвалий вчинок. Нагода слушна випала йому - кудись поділися всі старші офіцери, за їхнім прикладом, молодші здиміли також. Цим скористався Горобець. Він потайки залишив військову частину та другана провідати побіг. Знав добре, що коли піймають, то славно попаде від Рівчука за самоволку, тому дорогу з патрулями уникав. Тож марш-кидком добрався до лікарні городами, стежинами вузькими через ліс, різноманітними окольними шляхами, навіть паркан перетинати довелось. От як назло, у госпіталі Макс несподівано зіткнувся віч-на-віч із майором Лисюком, який не так давно привіз у стройову частину хлопця. Той втікача відразу розпізнав в лице.

– Ти що тут робиш, Горобець?

– Товариша провідати прийшов. У неврології лежить Іван Синюшко.

– І командир частини тебе отак одного відпустив? - хитрий Лисюк відразу запідозрив щось недобре.

– Так від частини до лікарні далеченько! Самому як мені добратися сюди? - Макс відповів, водночас жоден мускул не видавав свавілля юнака.

– А що як я подзвоню до командира і запитаю: відпускав тебе чи ні?

– Телефонуйте Рівчуку, товаришу майоре! Ото зрадіє вашому дзвінку! Він заодно про бутлик спирту нагадає, а я гостинець командиру привезу!

Лисюк скривив своє вгодоване обличчя. Щось дуже з бутликом він розлучатись не хотів. Хитрун збирався відтягнути час розплати, може й забудуть про обіцяний боржок. А слава махінатора та скупердяя не турбували чоловіка, як грішок. Жалів майор спирт за сержанта віддавати, тому Лисюк викручуватись став, зробивши вигляд, мовби є невідкладні справи, Максиму солодко та влесливо сказав:

– Давай так, Горобець, домовимось з тобою, я нібито тебе не зустрічав, але і ти мене також не бачив у шпиталі. Ну як, іде?

– Іде, - погодився сержант, віддав честь, розвернувся і пішов у справах далі, відразу звідти втік і офіцер, радіючи безмежно, що вдалось крутійство і легко так обвів навколо пальця Горобця.

У неврології Макс запитав про стан Синюшко. Йому відповіли, що той усе ще в непритомності лежить. Не дозволяє лікар турбувати бідолаху, боїться, пацієнту стане гірше в кожну мить. Сержант просив, пояснював, мов, добирався довго, товариша провідати пустіть. Лише кілька хвилин побути з побратимом - оце і все, що прагнув Горобець. Та врешті-решт, настирним посміхається фортуна! Одна новенька, молоденька медсестра, впустила потайки вродливого сержанта, не встоявши чар блиску двох смарагдових очей.

Синюшко дійсно виглядав жахливо у палаті! Своєму прізвищу цілком відповідав - синюшний, з чорнотою, колір у опухлого обличчя, ще й забинтована у пацієнта голова. Залишившись разом з Іваном наодинці, Максим підняв повіку в юнака. Алхімік по очах товариша збирався прочитати наскільки важкі травми у бійця. Та потерпілий закотив під лоба очі, по ним хоча б що-небудь розібрати не вдалось. Та по місцям активним на руках у хлопця Макс втім всю необхідну інформацію зчитав. Переконавшись, що побратиму краще, ніж він виглядає, алхімік в кулаці затиснув свій безцінний скарб - маленьку фляжку із нагрудної кишені, амброзії цілющої нектар. Кілька краплин напою дивовижного залив Синюшко в рота і примовляв: “Ковтай! Давай, мерщій ковтай!” Потім ще раз пригостив товариша своїм бурштиновим нектаром та пацієнту переконливо шепнув: "Якщо амброзія мені допомагає, тоді тебе вже зцілить поготів!"  

Іван, здається, все-таки почув Максимів голос, чи може то цілюща рідина взялася набирати сил і оздоровлюючи тіло, ще й у свідомість повертала юнака. Дихання у пацієнта почастішало, він трішечки розплющив очі і утворив щілину між повік. Помітивши те, сержант від радощів аж навіть посміхнувся, вітаючи з поверненням до тями дружбана. Максим, схилившись над товаришем, прошепотів на вухо: "Одужуй, брате, повертайся у частину. Надалі буде краще лиш одне! А тих козлів задирливих я гарно покараю! За вчинок свій поплатяться вони!" 

Час для відвідин закінчився у сержанта. Він, поплескавши побратима по плечу, Івану підморгнув та вийшов із палати. Знайшовши в в коридорі медсестру, Макс повідомив дівчину, про стан здоров’я у Синюшко, мовляв, у мене є чудова новина - покращало бійцю!  Та, все покинувши, побігла у палату, щоб перевірити правдивість Горобця. Адже і справді лікарям буде відрада, бо на поправку піде пацієнт. Сержант тим часом, скориставшись метушнею, тихенько із відділення утік та марш-кидком погнався у частину. Ще не дай бог там хватяться його! Знов добирався тими ж манівцями, та непомітно повернутися устиг. Схоже, відсутності бійця ніхто і не помітив. Подумали - Макс за дорученням по території десь лазить, тож за годину в санчастині буде він.