Розділ 20. Курйозний випадок

Двоє товаришів Максима, незважаючи на заборону, наважились таємно навістити дружбана. Бійці потайки вночі пішли до санчастини, чудово розуміючи, що не минути лиха, якщо помітить їх коло будинка хто-небудь. Але заради друга все ж вирішили ризикнути хлопці, якщо і попадуться - не біда! Не вб’є ж за це суворий командир, а тільки покарає! Тому й не сильно переймалися вони. Аби то для свавільних тих воно було би вперше - вже звикли відгрібати за зальот! Ховаючись у тіні, добрались друзі до вікна приймальні, подали знак таємний Горобцю. Ритмічно стали стукати камінчиком у шибку - Максим мав розпізнати, що свої. У той час Кіра відновляла сигіл Вартового, але юнак впізнавши той сигнал, почав просити подругу дозволити побачитися з ними, впустити у приміщення бійців.

Тихенько двері санчастини відчинились, запрошуючи хлопців увійти. Вони миттєво прошмигнули у щілину, останній зразу двері за собою зачинив. У темряві блищали очі друга, серед них всіх лиш в Горобця смарагдові вони. Але якісь метаморфози сталися з сержантом - під час хвороби він набув жіночих форм! "Макс?" - невпевнено спитав один з присутніх. У бідолахи похололо на душі, коли у відповідь почув він сміх дівочий, тоді відвідувач злякався не на жарт! Ого як дивна ця хвороба медика змінила! Ще не дай бог зарзаа перейде на них!

“Ми хочемо провідати товариша”, - почав проситись другий. Він виявився більш кмітливим серед них. Хлопець збагнув, що вже попалися обоє необачно, самі ж у пастку вскочили вони! “Нам би побачити сержанта Горобця”, - удруге повторив прохання хлопець. Він навіть із полегшенням зітхнув, коли почув у темряві жіночий голос, який гостей привітно запросив: “Ваш приятель знаходиться в приймальні. Зайдіть в приміщення, там і побачите його”

Товариші майже бігом помчали у приймальню, той невідомий голос в темряві їх трохи налякав. Сердечно привітавшись з Максом, враз позатихали, замовкли гості, наче поковтали язики. Адже за ними слідом увійшла така красуня, чия чарівна врода заворожить будь-кого. Макс познайомив з нею друзів, сказавши, мов, вона - моя сестра. “Мене звуть Кіра", - дівчина сказала, хлопці свої назвали імена. Прибулі почувалися незручно, не знали з чого їм розмову завести. Кіра, всміхаючись до них, враз розтопила лід. “Та не соромтеся! Спокійно обговорюйте всі чоловічі справи. Цікавих тем напевно повно є у вас. Можливо брат відволічеться на розмови, а я займуся своїм ділом у той час”, - вона сказала приятелям Макса. "То я продовжу?" - запитала Кіра в Горобця і не чекаючи від нього відповіді, взяла по довгій голці в кожну руку та підправляти сигіл Вартового прийнялась.

Від враження в бійців повіднімало мову, шоковані картиною тортур, вони, жаліючи  свойого побратима кривилися та відчували його біль. Кіра двома голками працювала одночасно. Вмочивши першу у безбарвну рідину, вона її відразу під кутом вганяла хлопцю в шкіру, і треба мовити, достатньо глибоко! Татуювання у Максима враз починало сяяти від цього, але недовго - секунди лічені світилося всього. І то не все суцільно, а лише навколо голки, на відстані від сантиметра, аж до двох. Найяскравішим було у місці, де вкололи, чим далі, тим тьмяніше сяяло воно. Та на короткий час пошкодження фігур і тонких ліній негайно проявлялися тоді. Помітивши недоліки, дівчина відразу намагалась виправити ґандж. Вона мочила другу голку у чорнило і вправно так заповнювала ним місця порожні там, де необхідно, з майстерністю, неначе в фахівця.

Від болю Макс кривився, а на очі наступали сльози. Знущання переносив він з достойністю бійця - не зронивши ні звуку, мовчки скреготав зубами, стискаючи до хрусту в пальцях кулаки. Коли від мук юнак все ж трохи сіпав тілом, тоді йому давала Кіра перевести дух. Вона роботу на хвилинку припиняла, щоб ненадовго відпочити міг юнак.

– Сказитися! - сказав один із приятелів, перебуваючи у шоці від дій Кіри.

– Для татуїровок не найкращий час, - з сумним сарказмом висловився другий.

Вони обоє бачили, що Горобцю і так погано, а тут вона ще штрикає його! Допомогти бажали побратиму, але не знали, як вступитись за бійця. Сестрі безжалісній принаймні натякнути, мовляв, навіщо ж хлопцю завдавати зайвих мук? Та дівчина так зиркнула з-під лоба на сміливців, що в тих забігали мурашки по спині. Вмить щезла в обидвох охота, аби поради надавати будь-які. Вона й без них сама все зрозуміла. Над Максом зглянувшись, відклала в сторону голки. Хвилин десь п’ять дозволила сержанту відпочити та ще й від болю трохи відійти. Тим часом дівчина увагу на бійців перемикнула. Вона в них запитала, ніби жартома:

– Хто з вас наступний? На татуювання скидка, замовлення приймаю поки ще! Як друзям брата, можу прямо зараз обидвом набити різноманітні ієрогліфи, дракона, вовка чи магічний знак.

– Я пас! - із переляком у голосі, миттєво відповів один з товаришів сержанта.

– Я теж! - почулося від іншого, він навіть на півкроку відступив назад.

– Що так? - глузливо здивувалася сестра, - Невже бійців тоненькі голочки лякають?

– Що нового в частині? - поцікавився Максим. 

Юнак хотів розмову перевести в інше русло. Адже татуювання не збиралася робити дівчина бійцям, це Горобець знав з самого початку. Вона над ними жартувала - от і все! А хлопці, наче ті маленькі діти, цілком велися на правдоподібні витівки “сестри” і тішили довірливістю Кіру, яка залякувала татуюванням юнаків.

Бійці сказали, що найбільша новина - то це хвороба Макса. До нього, за наказом командира, не пускають. Ніхто не знає, що так раптово з медиком стряслось, ні в кого ні найменшої здогадки. Але у прапорщиків є один рецепт, народний, радять скористатись. Треба горілки з перцем випити йому, закутатися в ковдру і поспати, добряче пропотіти уночі, тоді воно й пройде само до ранку. Алхіміки, обоє, посміялись від душі над пропозицією цілителей в погонах, бо алкоголь - то є незмінний в них інгредієнт! Можливо засіб цей і йде тим знахарям на користь, але не факт, що він допомагає всім. Щодо Максима, тож нехай передадуть - то вийде марна витрата продукту.