Розділ 18. Рятівниця

На Кіру раптом безпідставно щось найшло. Вона відчула у душі неспокій, її тягнули невідомі сили, аби провідати зненацька Горобця. То правда, що останніми роками в них зустрічі нечастими були. Обачна дівчина боялася, бо ненароком зможе гомункулу до Макса підказати шлях. Аж тут, ніби пороблено! Незрозуміло звідки, потреба виникла довідатись, як справи в юнака? Та заодно амброзії привезти, оскільки він її не приготує сам. Хоч Горобець і обдарований алхімік, але рецепт для нього заскладний. Він так і не навчився готувати вкрай необхідну для Максима рідину. Замість цілющого нектару кольору бурштину, виходило у нього вариво якесь. Та за властивостями воно ж здебільшу здатне не користі, а шкоди заподіяти комусь! Тож довелося дівчині самій усе робити, а потім доставляти рідину. Не знаючи, коли поповнить знову фляжку, Максим мав економити нектар, але якимось чином Кіра завжди відчувала, коли запас амброзії підходить до кінця. Вона, зваривши нового напою, кидала все і поспішала в путь, аби навідати хлопчину чим скоріше та невідкладно передати еліксир.

Але на цей раз відчуття було інакшим - тривожно раптом стало на душі. Такий же страх охоплював її тієї ночі, коли Макс за допомогою Кілець Гаруна зник. Він повернувся врешті-решт, але чекаючи, у неї колотилось серце. Дівчина місця не знаходила собі. З’явився друг у несподіваному місці та ще й містичний сигіл Вартового заробив. Хоча й наказувала хлопцю не висовувати носа, але не дуже слухає малий. Тож у флакон амброзії заливши, вона до юнака погналася мерщій. Провідає, а заодно і перевірить, чого накоїти без неї він вже встиг?

Кіра без особливих перешкод знайшла ту військову частину, де медиком проходив службу Горобець. На той час вже була глибока ніч, та й взагалі всередину цивільних не пускали. Але ніколи правила оті зеленооку дівчину не турбували. Вона сміливо підійшла до офіцера, який черговим був по КПП, назвалася сестрою медика і попросила, щоби її до брата пропустив. Той відповів, мовляв, це абсолютно неможливо! Сержант серйозно чимось захворів і до бійця нікого не пускають, бо в санчастині зараз карантин. Нехай вона чекає командира, він тільки вранці з’явиться у них. Без дозволу майора черговий на територію не пустить, бо вийде, що порушує наказ. Але руда красуня домовлятись вміла й не з такими! Піддавшись чарам заворожливих очей, той молоденький офіцер, геть сам коли то трапилось незчувшись, до санчастини дівчину повів.

Аби не привертати зайвої уваги, Кіра залишила приймальню у пітьмі. Вона не стала у приміщенні вмикати світло, на вулиці яскраво так горіли ліхтарі, що аж всередині від них доволі непогано видно. До того ж дівчина побачила відразу саме того, за кого хвилювалася весь час. Максим лежав з закритими очима на кушетці. Поринувши в безпам’ятство, юнак тихенько помирав. Вогонь життя ще трохи жеврів в молодому тілі, але втрачав тепло і вже не зігрівав. Запас напою закінчився у хлопчини, от він  безносій опиратися й не міг. Амброзія, напевно, то єдиний засіб, спроможний вирвати з рук смерті юнака. Не гаючи часу, дівчина свій флакон дістала і рятувати Макса почала. Вона в рот пересохлий по краплинам заливала нектар солодкий, вкрай необхідний юнаку. Його водночас Кіра спонукала, щоби мерщій ковтнув цілющу рідину. Навіть проникла в хлопцеву згасаючу свідомість, навіяла видінь приємних Горобцю.

Та врешті-решт, примусивши амброзію ковтнути, вона побачила, як зразу стало краще юнаку. Не зупиняючись, активніше взялася заливати свій чудодійний напій Максу в рот. Її враз охопило неймовірне щастя, зелений відблиск ліхтарів засяяв у одному оці хлопця, а потім і у другому також. "Малікор", - назвала Кіра тихо Горобцю його ім'я алхіміка таємне. Ніхто, крім неї, імені сакрального не знав. Тож сподівалася, що Макс той голос подруги відразу розпізнає, адже свідомим ніби виглядав. "Кірена", - радісно прошепотів у відповідь хлопчина, і навіть посмішка з’явилась на лиці. Дівчина знов приклала до його гарячих губ флакон, та пригощаючи амброзією Макса, сказала лагідно: "Пий, скільки хочеш. Я приготую ще" Той відчував у собі величезну спрагу і все ніяк напитися не міг. Ласо споживши із флакона більше половини, він від солодкого нектару аж сп’янів. Так і застиг юнак у нерухомій позі. Тривало те усього декілька хвилин, але для Кіри розтягнулося на вічність. Ледь дочекалася, коли із трансу вийде Горобець.

Очунявшись, Максим повеселішав, навіть відчув значний прилив життєвих сил. Потроху ворушитися почав, але підвестися з кушетки не наважувався хлопець, він сильну слабкість в тілі відчував.

– Що сталося? - суворо запитала Кіра, бо зрозуміла, що оцей «малюк» уже встиг вляпатись по вуха у халепу.

– Пошкодилась печатка Вартового, - не дуже внятно той пробурмотів і заховав сором’язливо очі.

– Покажи! - дівчина розпахнула куртку в юнака настільки різко, що навіть ґудзики повідривала "з м'ясом".

– Навіщо ж рвати форму? - скривив лице боєць.

– Мовчи! - вона миттєво зупинила нарікання, уважно розглядаючи подряпини на грудях в Горобця.

Подряпини відразу загоїла Кіра, як з’ясувалося, вони вже не такі й страшні, але на місці ранок вицвіло чорнило, та утворились лінії тонкі. Вони порушили орнамент на татуюванні і сигіл Стража працювати перестав. Тож довелося, увімкнувши світло, ретельно вивчити пошкодження фігур. Сумні були у хлопця перспективи, адже залишився без захисту боєць. Страшний гомункул,  без печатки Вартового, доволі швидко доконає молодця.

– Потрібно терміново відновити сигіл, але де взяти для чорнил рецепт? - задумливо вердикт оголосила Кіра з турботою та жалем на лиці.

– Я знаю той рецепт.

– Та звідки?! Невже Страж розповів тобі?

– Ні. Просто він у мене в голові з'явився.

– А розум не з'явився там іще? Воно тоді було би значно краще! Давай рецепт! - вона сердито гаркнула на хлопця, блиснувши гнівом у смарагдових очах.