Розділ 17. Мініатюрний Болт

Та хіба можна ув’язнити вітер в полі? А буревій той, що бушує в грудях молодих? В казармі в них, здавалось колективний розум, що панував понад свідомістю у навіжених юнаків. Максим вписався гармонійно в легковажну зграю, таких же шалапутних, як і сам. Вони хоча і не навмисно, але в халепу завжди влазили якусь. 

Один з таких «розумників» Руслан Онісєв якось додому з’їздив на короткий час, та повернувся звідти не один, а з компаньйоном. Додумався  жеребчика мініатюрного породи Фалабелла до академії у сумці привезти! Хтозна де взагалі той непутящий відшукав тварину? Сказав курсант, що це щасливий коник - для всього курсу буде талісман! Істоту бідну майже не загризли звірі, але Руслан її урятував. Тому й привіз з собою у казарму, інакше, майже іграшковий, жеребець, завжди перебувати буде в небезпеці, бо вже занадто у нього маленький зріст.

Новий товариш зразу полюбився хлопцям, для кожного із них молодшим братом став. Він хоч мініатюрний дійсно - десь висотою сорок сантиметрів. Але улізливий, усюди встромить носа, тому і прозвисько мав підходяще - Болт. Він завжди доставляв великий клопіт, тож із казарми виперли його. Знайшли занедбане приміщення на території розташування. Туди і відселили дружбана. За графіком за жеребцем маленьким прибирали, носили сіно і пасли таємно по ночах.

Максим у конику душі не чаяв і таємницями свого життя ділився з ним. Курсант вважав Болта за талісмана, який допомагає хлопцю у житті. Та загалом навчання Горобцю давалось легко. Він медицину добре знав, за рік пройшов аж цілих два. Та все ж його вражала несуразність у діагностиці, якої бракувало. Смішили засоби неефективні лікування, а пафос лекцій, де ділилися військові лікарі своїм умінням, що набули за багато років, от начебто комедія весела чи вистава, доводили алхіміка до сліз.

Та доля знову познущалась з Макса. Почалось з того, що він втратив талісман. Болт втік кудись, залишивши кавелків в траві та ще і на плацу. В один із них вступив начальник курсу, Мізінцев прізвище в полковника було. Зібрав на вулиці підлеглих, вистроїв в шеренгу і на присутніх гримати почав: “Якого біса наробили тут свинарник?! Чому не прибирається лайно?! І як воно тут взагалі взялося?!” Та щоб до всіх дійшло незадоволення полковника безмежне, він щедро приправляв горою матюків. У цей момент повз нього Болт пронісся. Так, ніби краще часу вибрати не міг? На швидкості у жеребця і хвіст, і гриву грайливо розвівав зустрічний вітерець. 

Відразу зрозумів розлючений начальник, хто скрізь смердючих мін понакладав. Від несподіванки застиг спочатку, витріщивши очі, бо та зухвалість не вкладалась в голові! Але оклигавши від шквалу перших вражень, ще дужче знову лаятись почав: “Це що за кавалєрія, питаю?! Та це ж собака схожа на коня!” Послав курсантів жеребця спіймати. “Тут і без нього повно жеребців! Порозпускалися, мать вашу…”, - волав полковник на невдалих звіроловів, які по території ганялись за Болтом. А він, хоча й малий на зріст, та дуже спритний, до того ж боляче брикався пустунець. Понаставляв копитами синців на пам’ять довгу хлопцям, на згадку про істоту-талісман.

Набігавшись, Болт став шукати порятунок. А тут на цирк той інші подивитись підійшли. Побачивши товариша, мініатюрний коник чкурнув, неначе блискавка туди.  Сховався за Максимом шалапут і виглядав із-за штанини боязливо на злобне  у полковника лице. “Він мій! Навіщо кривдите тварину?" - вступився Горобець за жеребця. Присів юнак і лагідно почухав коникові лобик та ще й долонею погладив скакуна. Від задоволення Болт аж примружив очі, бо пестощі він дуже полюбляв.

–  Ти?! - визвірився начальник на курсанта, від люті геть увесь почервонів, - Я напишу про це свавілля рапорт! Доб’юся, щоб відрахували з академії тебе!

–  Робіть, як знаєте та краще заспокойтесь, бо може боком вилізти напруження таке.

–  Мовчати! - розійшовся не на жарт Мізінцев, - Я офіцер, а ти тут взагалі ніхто! Клянусь! Простежу особисто, щоб цілий рік у стройовій частині топтав асфальт щоденно на плацу!

–  Хрін з вами, потопчу! Нема ганьби у цьому! - карбуючи слова, сміливо відповів Максим, - Сходіть до лікаря, хай краще голову детально перевірить! Обстежтеся, бо десь через п’ять днів, можливо й власноруч, топтати кладовище доведеться!

У сварці тій найшла коса на камінь. При свідках офіцера ображав курсант! Зухвалу інсубординацію начальство не могло подарувати юнакові. Як напоумлення для інших, нахабу з тріском вигнали із академії вже через день. Болта віддали в зоопарк місцевий, там з радістю залишили мініатюрного коня. Він став улюбленцем всіх дітлахів довкола, які носили ласощі йому.

Отже, полковнику вдалось помститися курсанту. Мізінцев зловтішався з юнака, але недовго. Адже на цвинтар в подорож останню полковника вже через тиждень повезли. Збулося Горобця пророцтво чорне. Чимало очевидців пам’ятало сварку з юнаком. Тому до висновку прийшли всі майже одностайно - з нечистим водиться, в минулому курсант. А смарагдові незвичайні очі, могли переконати навіть скептиків отих, засвідчити, мовляв, він не проста людина, скоріш за все чаклун або відьмар.