Розділ 15. Незваний гість

І от настала та важлива ніч, якої так алхіміки чекали. До того ж і з погодою добряче підвезло, бо не було на небі ні хмаринки. Яскравий місяць ввімкненим прожектором своїм освітлював майданчик перед урвищем глибоким. Цієї ночі він здавався значно більшим, аніж зазвичай. Здавалося, ось-ось впаде на землю. Наблизившись до гір, нічне світило із небес донизу спрямувало свій холодний погляд. Його увагу привернула метушня, що парочка алхіміків зчинила, тож захотілося, поближче роздивившись молодих, дізнатися про наміри активності такої. Адже вони, далеко на землі, завзято працювали, як мурахи. Алхіміки невтомно, енергійно, з вогником в душі трудились на майданчику малому і висипали річковим піском доволі хитромудрі знаки та фігури.

Закінчивши свою частину крслення Кілець Гаруна на землі, Максим покликав Кіру, подивитись. Вона відмітила роботу гарну юнака, сказавши, мов, воно все виглядає саме так, як йдеться у легенді стародавній. Отож, для їхнього експерименту підготовлено усе і час настав його і розпочати. Та раптом неспокійно стало в Кіри на душі і навіть защемило щось у серці.

–  Максиміліане, у мене є якесь погане передчуття! Від нього на душі стає аж страшно! Давай відмовимось від небезпечної затії, бо може статися біда. Нам краще зупинитися, поки не пізно. Я, щиро кажучи, боюся втратити тебе! Зізнаюся, мені ти небайдужий!

–  Я повернусь! Обов'язково повернуся! - упевнено сказав Максим і підморгнув всміхаючись, з бажанням підбадьорити обох, - Що може статися із парубком дорослим?

–  Запам'ятай. Зворотній шлях спрацює тільки раз. Ніхто не знає, скільки часу він залишиться відкритим, - повчала дівчина товариша перед відправкою у небезпечну путь, уваги не звертаючи на Максову браваду, - Якщо хоч трохи щось піде не так - біжи назад!

Хлопець погодився, кивнувши Кірі ствердно. Він став у центрі алхімічної фігури, якраз у місці, де переплітались кола. Набравши повні легені повітря, юнак повільно опустився на коліна. Коли його долоні доторкнулися до знака, що наче оком величезним погляд спрямував на зорі, Максим, із шумом видихаючи, водночас на кола спрямував всі свої сили. Вмить засвітилися червоним знаки на фігурі, а лінії кілець, спочатку спалахнувши з фіолетовим відтінком, послали в небо стовп яскравий світла і ним осяяли навколишнє узгір’я. Макс зник, неначе і не було, але майстернє креслення фігури продовжило світитись тьмяно на землі холодній. Воно, неначе то якийсь маяк у морі, що вказує орієнтир для подорожніх, надію дарувало повернутися додому із мандр далеких і достатньо небезпечних у потойбічний світ суворий і безлюдний. Із хвилюванням в серці Кіра залишилася сама. Вона чекала з нетерпінням, що зростало, коли ж нарешті дівчина побачить хлопця знову. Її вже стало байдуже до тих безцінних знань у Храмі, аби-то тільки все гаразд було з Максиміліаном.

Неначе хтось, зухвало увімкнувши світло, перетворив ніч на яскравий день раптово. Максим, як нібито за клацанням чиїхось пальців, відразу опинився у тому ж самому місці, де він одного разу вже бував. Ніщо там не змінилося з його минулого візиту. Усе таж сама біла пустота із Ворітьми Знання, які самотньо височіли, пишаючись відблиском металічним на своєму барельєфі, що їх поверхню щедро прикрашав.

Юнак все ще продовжував стояти на колінах, долонями упершись в лінію Кілець Гаруна. Вона і в цьому світі фіолетовим світилася також. Магічні кола ще повинні допомогти Максиму повернутися додому, але не знав він, скільки у нього в запасі часу, і коли саме зачиняється шлях порятунку. Не гаючи часу, юнак побіг швиденько до своєї цілі. Ворота Знань неначе вже чекали на нього. З великими побоюваннями він поглядав на око Вартового, але воно, знаходячись під чарами Кілець, було заплющене. Здавалося, не помічало втручання у цей світ непрошених гостей. 

Наблизившись до повних таємниць Воріт, Максим долонями торкнувся темного металу стулок. Він тихо вимовив своє ім'я, сказавши «Малікор» і знову глянув з острахом на арку угорі, щоб подивитись на реакцію у ока Вартового. Воно все ще дрімало у фантазіях магічних, спостерігаючи яскраві та барвисті сновидіння.

Масивні стулки почали повільно відчинятися назовні, звільняючи прохід до Храму Горобцю. Юнак почав з цікавістю вдивлятися в зростаючий між ними простір, із нетерпінням намагаючись розгледіти, що там всередині заховано за ними? Але побачивши, від страху аж відсахнувся, бо десь приблизно тисяча очей дивилися на нього з темряви дверного отвору у Храмі, неначе зграя заздрісних істот. Десь в глибині душі Максим став шкодувати про свої безумні вчинки, та від зухвалості зайшовши вже достатньо далеченько, він був за крок до заповітної мети. Тож, поборовши страхи у душі і серці, юнак попрямував у Храм назустріч своїй мрії, перетинаючи кордон відчинених Воріт.

Потрапивши усередину, він на секунду зупинився, надавши змогу звикнути до темряви очам. Яскраве сяйво із відчинених дверей освітлювало вхід, відкидючи вглиб Храму тінь постаті від тіла худорлявого у Макса. У хлопця навіть затремтіли піджилки від страху, бо почув невиразний та вводячий у транс містичний шепіт. Він, наче мантра, викликав в душі блаженний спокій, лунаючи у найтемніших закутках безмежної свідомості людської. Напевно тисячі прискіпливих очей дивилиися на юнака зі стін широкого, але страшного коридору. У дальньому кінці якого майорів світильник із магічним карбуванням, який нагадував Максиму легендарний Грааль, або точніше - величезний келих на підлозі.

У чаші тій палав із гуркотом вогонь. Здавалося, що це якась жива смарагдова істота виконує танок у полум’ї містичного багаття вищих сил, кидаючи на стіни Храму загадкові тіні. А темні постаті теж танцювали в такт, складаючи гармонію з приємних для людського ока рухів. У язиках вогню було щось зачаровуюче погляд глядача. На нього жадібно хотілося дивитись. Не відриваючи очей, спостерігати той запальний танок, забувши про турботи у цілому світі. У Макса раптом виникло бажання у душі помилуватися зблизька на гру бурхливу полум'я у чаші. Забувши про усе, як той метелик уночі, що заворожено летить на майоріння свічки, він ринув безтурботно уперед до келиха містичного у Храмі.