Розділ 12. Посвячення

В монастирі зібрався чималенький гурт ченців допитливих та мудрих - знавців Небесних сил законів й таємниць. Прибули навіть гості із громад сусідніх, щоб стати свідками посвячення в алхіміки пригод. Вони хотіли подивитися на ритуал сакральний, про нього знали тільки із чуток. Адже обряд проводиться настільки рідко, що не усім бажаючим вдається побачити подію унікальну при житті. Присутні радісно вітали юного сміливця, готового перенестися в потойбічний світ,  пройти в недовгому його житті найтяжчий іспит та від Воріт Знань повернутися назад. Максиму надавали почесті великі, про вшанування ті він навіть мріяти не смів. Ченці чудово розуміли, що скоріш за все загине хлопець, так само як і попередники його. Він вирушає на погибель вірну, від ока Вартового запалає вмить. і, найімовірніше, він звідти вже не повернеться. Юнак теж усвідомлював велику небезпеку, шанс перервати молоде життя. Але він також знав, що це також нагода увагу долі привернути до себе. У разі успіху, як поталанить хлопцю, набуде шану і повагу у ченців, але не мідні труби вабили Максима. Найголовніше - відчуття для Горобця, мовляв, тепер не має перепонів для зцілення від недугів людей.

Гарненько распрощавшись з усіма, юнак до рук взяв ритуальну чашу і одним махом вихилив чарівне вариво своє. У бідолахи аж лице перекривилось і ледь не знудило від присмаку огидного того. Та згодом в голові запаморочилось трохи, в очах все бачилось, неначе уві сні, стояти раптом стало досить важко, бо ноги підгинатись почали. Максим на землю ліг і вмить заплющив очі. Гучний звук гонгу ознаменував початок подорожі у потойбічний світ. Свідомість хлопця залишала тіло і неслася до Стража і Воріт. Під тихий гомін монотонних мантр чернецьких в безпам'ятство впав молодий адепт, бажаючи отримати ім’я таємне, яке посвяченим в алхіміки дають.

Макс опинився в дивовижнім місці. Воно було безмежно величезним та відкривало повністю безлюдний краєвид. Яскраве біле світло заливало простір, а замість горизонту лінії вдалечені, лише одну велику, білу порожнечу сміливий підліток побачити зумів. Юнак, так нібито й відчув щось тверде під ногами, але не розпізнав, що це таке. Так і стояв у нерішучості на тій поверхні хлопець, остерігаючись зробити крок вперед. Ворота Знань, неначе темна пляма, самотньо прикрашали той пейзаж. Вони були єдине, що впадало в око і викликали непідробний інтерес. Вкрай обережно, тихою ходою попрямував юнак у напрямку до них. Макс наближався із надією у серці, яка зростала щохвилини у нього і усвідомлював, що чудернацький витвір архітекторів майстерних і був метою подорожі в цей дивовижний світ.

Містичні зодчі потрудилися на славу, коли митці творили той шедевр. Адже вдалося їм зробити неймовірне - підвісити великі двостулкові двері у повітрі без опор. Ніщо їх не тримало і за ними нічого не було, та й взагалі вони нікуди не вели. Темний метал доволі різко виділяв отой художній витвір на тлі відсутності у білій пустці чогось ще. Чарівні знаки, візерунки та фігури, переплітаючись у хитромудрий орнамент, собою прикрашали всю поверхню стулок і щільно вкрили дивовижною оздобою шедевр. "Напевно це і є Ворота Знань. Де ж Страж подівся? Чи може заховався десь?" - подумав Макс, шукаючи очима Вартового, але нікого поряд не знайшов.

Пильніше придивившись, він помітив фігурну арку над дверима угорі. На ній закрите око барельєфом зобразили з майстерністю митці. Бажаючи розглянути тонку роботу трохи краще, юнак до неї ближче підійшов. Та щойно Макс наблизився до витвору химерного отого, як око ожило і вмить відкрившись, впритул дивитися почало на нього.

Від несподіванки у хлопця затряслись піджилки. Але щось підказало підлітку в душі, що це і є той легендарний Страж - суддя верховний і доленосний вирок незабаром він призначить Горобцю. Тремтячим голосом Макс розповів йому свою історію життєву. Зізнавшись про бажання лікувати хворих бідолах, він дозволу просив практикувати навички містичні, які набув за волею найвищих сил. “Алхімія - в нас називають те уміння надприродне. Хоча його ніколи й в мріях не жадав, але якщо отримав дар, то було б краще ним скористатися на користь для людей!” - закінчив палко підліток промову й замов, чекаючи вердикт. У нього билося скаженно в грудях серце й мурахи стали бігти по спині. У відповідь лунала тільки тиша, а око Стража все дивилось на нього.

“Ма-аксі-ік!!!" - пригадався крик матусі юнакові. Відразу стало гірко на душі, неначебто жахливі автотрощі відбулись щойно з втратою батьків. “Ось Максік і приплив”, - подумав хлопець, адже Страж зволікав і не даючи відповідь свою, прискіпливо дивився на адепта та зважував у серці в того зло. Гнітюче безголосся затяглось на час чималий, вже хлопець зрозумів, що тут йому й кінець. У горлі пересохло, з голови думки порозбігались, не міг і слова мовити юнак, а око мовчки, не моргаючи дивилось, буравлячи дірки аж в глибину душі. 

Максим аж скрикнув в розпачі, коли вогонь зелений раптово тіло хлопця обійняв. Виходить, що нікчемний, хибний, мізерний паршивець не гіден шани, щоби з гордістю у серці тягар звання алхіміка нести. "Готуйся до швидкої зустрічі зі мною Малікоре”, - зненацька голос підліток почув. Вмить щезло полум’я, як ніби і не було, на диво не залишив опіків вогонь. 

Так, Горобець пройшовши іспит щирості у намірах адепта, отримав ім'я нове «Малікор», але слова про зустріч з Вартовим невдовзі, примусили кров гупати у скронях в юнака. Та новина добряче стурбувала хлопця. Він пам’ятав, що вдруге з’явиться біля Воріт наприкінці життя, щоб відповідь тримати за ганебні вчинки перед Стражем. Максим здригнувся, відчуваючи себе, неначе іграшка крихка в руках химерних сил, які мов ніби залюбки взялися потурати примхам долі. Невже відміряла фортуна для нього короткий вік, водночас даючи алхіміків знання, щоб поглумитись жорстко з бідолахи?