Розділ 11. Безцінний дар

Максим відкрив у собі надзвичайну здібність. Це сталось за випадком від якого у кожного аж моторошно стане на душі. Із старовинних сувіїв секретні бойові прийоми хлопчина тишком вивчив, не розуміючи чому на знання ті накладено табу. Вночі за злочином його спіймав сивобородий майстер, свавільний бовдур тренувався у той час. Тож довелось жорстоко покарати дуралія того і зруйнувати навички його. Отож побили сильно бідолаху: кістки добряче поламали, порвали зв'язки, натовкли по голові. В такому стані й залишили посинівше тіло на підлозі, якщо і виживе, то тренуватися не зможе більше він. То мало бути показове покарання, наглядний приклад для зелених-молодих, що речі є, з якими панькатись не стануть. Тут рівні всі в мистецтві бойовому, хоч називайся подарунком із Небес!

Лежав Максим в агонії предсмертній на кам’яній підлозі віковій і відчував як з тіла молодого життя виходить, залишивши лиш порожнечу у нього. Натомість біль заповнює собою простір у страждальнім храмі, з якого виселялася душа. Та раптом хлопець в мариві побачив дивний образ - старий дракон дивився на нього. Містичний воїн утворив фігури у повітрі, дмухнувши полум’ям із пащі кілька раз. Він потім зразу щез, але залишив знаки, які висіли просто в пустоті. Неначе рятівний маяк на морі, вони манили, зменшуючи біль. 

У підлітка з’явилося бажання нестерпиме помацати руками мариво оте. Не в змозі ворушитись, бідолаха долонями в думках торкнувся вогняних фігур. Відразу розлилось тепло по всьому тілу, а мук нестерпних притупилось відчуття. Макс добре усвідомлював, що помирає, невпинно наближається кінець, але хотілося провести час останній безболісно у спокої душі.

На подив для усіх хлопчина вижив. Уже за тиждень на ньому не залишилось і синця. Загоївшись без жодного сліда недавні травми, підтвердили втручання сил найвищих у долю подарунка із небес. 

–  Як це вдалось тобі?, - цікавились у нього ченці, що в врачуванні знали толк.

–  Мене зцілила голова дракона, явившись в передсмертнім маренні чомусь.

–  Це знак! - жахнувся знахар найстаріший, скорботний вираз на лице його напав.

–  Так-так, це знак! - погодилися інші, жаліючи Максима, наче той вже мрець.

–  Тобі відкрилися великі таємниці. Алхімією їх називають люди тут, - сказав старійшина, який вважався кращим серед цілителів провінції Хубей, - Але скарб той благодать разом з прокляттям сильним! Не зможеш скористатися ти ним. На це отримати повинен дозвіл сил найвищих, без нього покарають Небеса.

Ніхто з ченців не міг нічого пояснити. Молодші вперше чули про таке, а старші відсилали до абата, мовляв, Максиме, адже він тобі за батька, отож нехай і розповість усе. Абат теж довго м’явся й не хотів казати, все намагався перевести тему бесіди із ним. Пізніше взявся відмовляти молодого хлопця, аби алхімію той навіть не чіпав.

–  Та що ж це робиться?! Навіщо чините великі перепони?! - обурився на настоятеля юнак, - Чому такі проблеми отримати дозвіл? Адже алхімія зцілить багато хворих, старих та зовсім немічних людей!

–  З вогнем ти граєш у прямому сенсі. І на кону поставлене життя! Тому й алхіміків так мало в цьому світі, бо гинуть майже всі під час ініціації вони!

–  Я хочу трохи більше про посвячення дізнатись, - наполягав Максим.

–  Гаразд, - погодився абат, - Ходімо до хранилища, де зберігаються в нас найцінніші сувії.

Вони пішли разом в одну з кімнат бібліотеки, куди не всі ченці заходити могли. Там настоятель, відшукавши стародавній сувій, такий доісторичний, що аж розсипався у руках! Чорнила у ньому давно повицвітали, зробивши ледь помітними малюнки й ієрогліфів значки. Їм довелось обом розшифрувати кожне слово, щоб зрозуміти текст минулих літ. Тоді відкрилися таємниці ритуалу, який походив більш на шлях в один кінець.

Там написали, що перед обрядом потрібно заварити зілля чарівне. Воно відправить в зовсім інший світ свідомість бравого адепта, того, що випробування намагається пройти. Опиниться він перед Дверями Знань, які охороняє Вартовий. От саме він і має вирішальне слово, чи стане іспитуємий алхіміком, чи ні. Страж своїм оком загляне в нутро адепта і побачить щирість намірів того. Побачивши хоча б найменшу користь або гнильцю в душі паршивця, безжально Охоронець випалить свідомість у поганця аж до тла. Бездушне тіло теж вогнем займеться, залишиться лиш попілець один. Прах потім рознесеться вітром по окрузі, не залишивши від ледащо і сліда.

Натомість гідним, Вартовий дає ім'я алхіміка таємне, тим самим дозволяючи практикувати навички могутні, чарівні. Та новачкам відразу перше завдання дається: потрібно повернутися свідомістю назад у тіло, адже воно не може довго існувати без душі. Але для багатьох тест той виявляється фатальним. Невдахи безталанні, згаявши багато часу, не маючи достатню кількість сил, так і згасають в стані несвідомім, якщо не в змозі повернутись в тіло за чотири дні.

Щасливі ті, хто на відмінно здав містичний іспит, отримують алхіміка звання, а разом з тим позначку - смарагдові очі. Такого кольору майже ніколи не побачиш у людей. Але укупі з даром є й відповідальність, бо добре знають обрані оті, що мають в час останній свій ще раз постати перед Стражем. Надати мають звіт про свої вчинки при житті. А Охоронець вирішить чи варто відкривати гідним Ворота Знань, щоби алхіміки зайшли у них. Чи може тих, хто схибив, покарати треба, розвіявши негідних, як туман.

“Та начувайся невігласе нерозумний, якщо надумаєш в безумії своїм практикувати алхімічний дар таємно, уникнувши обряд посвячення чомусь. Спіткає кара сил Небес страшенна за вкрай свавільні та безглузді вчинки ті! В пекельних муках, корчачись від болю, кінець мізерного життя свого знайдеш невдовзі ти!" - попереджав сувій безцінний, передаючи досвід попередніх поколінь.