Розділ 9. Марево

Жахлива новина миттєво рознеслася по частині. Бійці, побачивши, як тягнуть в санчастину Горобця, розповіли про це своїм приятелям, ті - своїм... За півгодини всі до останнього вже знали, що медик дуже сильно захворів. Занепокоєні станом здоров’я у Максима, прапорщики, бійці та навіть офіцери, не домовляючись, малими групами заходили в приміщення приймальні. Вони провідати бажали Горобця. Цікавились, як почувається хлопчина? Чим можуть медику вони допомогти? Хай тільки скаже - зроблять все, що треба, аби-то тільки видужав юнак!

Самі того не розуміючи, натомість шкодили Максиму, адже потік гостей численних не пересихав. Лежачи на кушетці, хлопець стверджував, що він цілком здоровий, нічого не потрібно юнаку. Він просто дуже втомлений, отак полежить трохи, відпочине, а незабаром знову стане в стрій. Щойно одна група покидала санчастину, як зустрічала іншу у дверей. Ті починали в Горобця розпитувати знову, доводилось повторювати те ж саме і для них, та витрачати залишки останніх сил в Максима на недоречних й надоїдливих гостей.

Дійшла також новина про хворобу в медика до командира. Він теж провідати сержанта захотів та особисто розібратися в усьому, бо може хтось дурні чутки порозпускав. Рівчук, побачивши стан юнака, навіть злякався - кволий Максим лежав біліший за стіну! 

–  Давай тебе покладемо на лікування до шпиталю. Я дам машину, вона миттю завезе.

–  Вони мені нічого там не зроблять. Я краще тут полежу кілька днів. Та не турбуйтеся, день-другий відісплюся, а потім буду зовсім, як новий!

–  Гаразд! Але я завтра перевірю! Якщо не стане краще, вибачай, але поїдеш, хлопче, до шпиталю! Вважай, сержанте, що отримав мій наказ!

Максим мовчки кивнув в знак згоди з офіцером. Під час розмови з командиром, Горобець, зібравши сили разом із волею в кулак, все ж намагався виглядати значно здоровішим, аніж насправді почував себе юнак. Просив тільки, щоби йому навіть удень не заважали спати. Рівчук сказав: "Відпочивай та набирайся сил. Ніхто тебе не потривожить більше!" Та й вийшов із приймальні командир. Біля дверей він розігнав відвідувачів групу, вони якраз ішли до Горобця. Майор на них нагримав: “Ще раз тут побачу, то всіх разом відправлю у наряд!”

Через годину командир частини покликав на нараду офіцерів. Прапорщиків теж на неї запросив. Рівчук оголосив, мовляв, віднині, в них санчастина - секретний, заборонений об'єкт!  Тепер лежить там захворівший медик, ніхто не знає, що зробилося йому? Отож заходити до Горобця дозволено лише найстаршим офіцерам: йому та Буслику. А решті до сержанта зась! Нехай ніхто з них не шукає слушної нагоди, навіть не вздумає поткнутися туди! Бійців щоби не підпускали до приміщення об’єкту, не сміють й близько наближатися вони! Про кого взнає, або не доведи господь, побачить - не вилізе з нарядів воїн той. Хворіти заборонено на весь період карантину! А як когось раптово припече - відразу хай прямує до шпиталю, бо позвикали вже до вміння Горобця.

Прапорщикам дісталося найбільше, червоні ті стояли, наче буряки. "Це через ваші всі масажі кляті! Добігались, от і загнали хлопця, як коня! Тепер за вашої вини він геть підвестися не може, лежить блідий, неначе та стіна! Чому це через ваші витребеньки, ми маємо страждати зараз всі?!" - Рівчук їм наганяй давав сердито. Вони ж стояли мовчки, ні мур-мур та виглядом своїм ніби відповідали командиру: “Чого ж, майоре, ти вз’їдається на нас? Не ми одні бували в санчастині, туди заходили і офіцери у свій час”

 Тож за наказом Рівчука, Максиму дали спокій. Настала ніч. Юнак все ще знаходився в приймальні, лежав заплющивши свої зелені очі і вже поворухнутися не міг. Тільки бурштиновий нектар був в змозі трохи відживити хлопця, надати хоч би трохи сил йому. Але маленька фляжка спорожніла звечора. Тепер вона валялась на підлозі, як нібито останній із непотрібів якийсь. Цілющу рідину Макс готувати так і не навчився, новий нектар ніде він не знайде. З такими перспективами навряд чи зможе дотягти до ранку. Холодним він зустріне на світанку Рівчука. Тож залишалося хіба-що сподіватися на чудо. Юнак незчувшися почав впадати в небуття.

Максим став марити. У нього в голові з'явилися видіння дивовижні та чудні і ні на що не схожі в цьому світі. Передивившись тих незвичайних снів, наприкінці картина спокою намалювалася в уяві. У ній себе хлопчина відчував втомившимся від мандрів подорожнім. Він, певно, битим шляхом цілий день ішов та зупинився втамувати спрагу. Ключем вода холодна била з джерела, стікаючи за горизонт грайливими струмками. Юнак схилився, склав долоні ковшиком і зачерпнув тієї живодавчої вологи. Почавши пити, розпізнав у рідині якийсь солодкуватий присмак чогось знайомого до болю, та пригадати не вдавалося, що саме. За першим ковшиком набрав іще один, потім наступний. Отак і черпав з джерела, доки не зникла спрага. Минула втома. Максим відчув прилив життєвих сил. З кожним ковтком їх додавалося все більше, приємно тіло зігріваючи теплом.  Він пив так довго, що аж скінчився вечір. Сонце вже готувалося за обрієм спочити уночі. Юнак в захоплені почав дивитися на захід. Він прагнув назавжди закарбувати в пам'яті своїй красу прощальну дня, що вже згасає, адже тепер перемагає ніч. Мрійливим поглядом юнак провів останні промінці, аж поки мла їх не поглинула навічно. Так і застиг у нерухомості, неначе скам’янілий, Горобець. Стояв самотньо в непроглядній темряві, як пам’ятник в минулому живим, але завмерлим в холоді пітьми істотам сонця. 

Та раптом щось торкнулось його губ, залишивши знайомий хлопцю присмак. Такий же самий, що і у води із джерела, якої щойно випив у видінні. Але тепер Макс розпізнав його - це ж смак нектару чудодійного із фляжки! Збагнувши, що він більше вже не спить, Максим зміг привідкрити одне око. Юнак аж трохи здивувався сам собі, мовляв, та звідкіля з’явилося у мене стільки сили? У темряві помітив Горобець відблиск чіткий двох вогників зелених. Смарагдові ті тьмяні маячки, скоріш за все, несли з собою порятунок. Можливо й навпаки, але на всяк випадок Макс насторожився. Хто саме був володарем очей, які дивилися із мороку на нього?