Розділ 7. Фантазії

Для одного з бійців настав щасливий день, до того ж кругла дата - аж цілих двадцять років стукнуло йому! Тож цю подію ювіляр надумав святкувати з товаришами у місцевому буфеті, що розташований якраз у військовій частині, бо хто ж разом у місто випустить їх всіх? І Горобця також покликали з собою, тим більше, він ніколи там не був. Та у крамничці, з самого порога, буфетниця компанію зустріла з холодком. Сердито буркнула, мовляв, покваптеся, бо закриватись буду, намаялась з торгівлею за день, а покупці заходять та заходять, коли ж нарешті пересохне той потік? Але помітивши у гурті хлопців симпатичного сержанта, миттєво прикусила язика. Вона відразу поміняла гнів на милість й грайливо поцікавилась в бійця:

–  І де ж це в нас зеленоокі водяться сержанти?

–  У санчастині, - безтурботно хлопець відповів.

–  А як же звуть сержанта з санчастини?

–  Максим, - зніяковівши, той почервонів.

–  Максим, - мрійливо повторила продавчиня Зіна, милуючись красою Горобця.

Бійці, придбавши солодку воду в величезній пляшці та тістечка, розташувалися всім гуртом біля стійки та привітали з двадцятиріччям побратима. Йому бажали служби легкої та дембеля швидкого, нехай складається все добре у житті! Ось так і святкували день народження у хлопця, а от буфетниця з Максима погляду свого ні на хвилину не спускала. Із-за прилавка та, неначе хижа левиця з засади, за красенем-сержантом слідкувала весь той час. А от коли бійці зібралися піти, оголосила, що вранці у четвер новий товар до неї завезуть та запросила медика зайти перед обідом. Інакше, все найкраще миттю розберуть. То може він собі і підбере що-небудь, адже очікують значний асортимент. Від пропозиції буфетниці Макс зашарівся, але пообіцяв заскочити до неї, бо полюбляє ласощі юнак.

Покинувши крамничку, товариші взялися над сержантом жартувати, мовляв, щасливчику, запала Зінка на тебе, дивися, як заманює до себе, у неї є солододощі ще ті!  Той червонів та заперечував активно і говорив, що Зіна не в його смаку. Щоби хоч якось балаболи про буфетницю забули, він намагався їх відволікти. Та як на зло, нічого путнього на думку не спадало! Тож вирішив бійцям розповісти про ті свої фантазії бурхливі, які відвідували хлопця уночі. У них він дівчину рятує від злочинців, а та, побачивши, який він молодець, віддячити збирається героя палким єднанням пристрасних сердець. “Ото романтик!" - засміялись друзі і причепилися, щоби детально мрії описав. Спочатку Горобець, соромлячись, впирався, але піддавшись натиску настирливому хлопців, все ж одну сцену з марива свойого розповів.

"Як тебе звати, мій рятівнику сміливий?" - запитала дівчина. "Максим", - той відповів. Вона руками лагідно обвила його шию і ніжно мовила, дивлячись у смарагдові очі: "Максиме, любий, чим я можу віддячити тобі за цей шляхетний вчинок?" Він обхопив її за талію тоненьку та міцно притиснув до свого тіла, а потім, посміхаючись до неї загадково, дав відповідь: "Ми що-небудь придумаємо, мила". 

Враз пролунав настільки сильний регіт, що привернув увагу інших хлопців. Вони аж повернулися обличчям у бік компанії веселих слухачів фантазій Макса. “Авжеж-авжеж! Придумаємо, мила!" - товариші сміялися та відпускали солоненькі жарти, водночас вимагаючи почути подальший розвиток цікавих, інтригуючих вигадок. Хоча про їх фінал вже здогадались хлопці.

Герой помітив, що тремтить красуня. Чи то від холоду, а може й страх недавній не минув. Тож хлопець, швидко розстебнувши ґудзики своєї військової форми, зняв куртку і дбайливо її накинув на тендітні плечі створіння чарівного поруч з ним. А дівчина, у куртку увіткнувши носик, втягнула в себе аромат бійця і аж замліла, в голові відчувши легке сп’яніння, від жару пристрастей та жадоби кохання, які на собі запахи несли. "Яка тепленька", - вона сказала тихо. "Для тебе грів", - їй відповів Максим.

Ото повеселилися товариші на славу! "Для тебе грів", - сміялися вони. Від радощів, повторюючи фразу, ледь по підлозі не катались дружбани. "Давай! Продовжуй!" - збуджено просили у сержанта, бо так кортіло вже дізнатися бійцям, чим закінчиться романтична сцена, що по ночам турбує Горобця.

Красуня притулила вухо до грудей Максима, послухала, як в парубка моторчик палко стукотить. Від ніжностей по шкірі хлопця поповзли мурашки і дівчина помітила той рух. "Тобі не холодно без куртки?" - запитала, турбуючись про стан рятівника. "Ні", - ласкаво відповів він: "Адже мене гаряче серце зігріває, воно дає жар в грудях у бійця"

Сміятися не було сил. Хлопці аж плакали, від розповіді Макса. "Там вже спекотно гаряче! Тож приступай мерщій до діла!" - командували голосно бійці. Вони бурхливо уявляли у деталях любовні пестощі, які описував юнак.

Дівочий погляд привернули смужки на погонах. Вона із інтересом поцікавилась в бійця, що це за позначки цікаві у Максима, чи може для краси їх хлопець начепив? Той пояснив, що це - сержантські лички. Виходить він, погони втративши, став рядовим. Вона ж тепер - сержант і старша за званням за нього. “Чи означає те, що я тепер тобі наказувати можу?" - трохи ігриво запитала дівчина в нього, даючи зрозуміти посмішкою хлопцю, мовляв, команди стануть вкрай приємні для обох. Він відповів на вушко тихе «Спробуй» і вкривши поцілунками додав: “Проконтролюй, чи вірно я виконую накази, а ні - тоді команду ще раз дай”.

Продовжувати Горобцю не дали дружбани. Від перезбудження бійців вже так понесло! Вони зізналися з веселим вогником в очах, що залюбки погралися б також з красунею якоюсь у "сержанта". Кожен із них, малюючи у голові фантазії брудні, ділився ними з іншими, змальовуючи в красках накази дівчини, які має отримати боєць і тих команд детальне виконання. Коли скінчилися ідеї, розпалені уявою товариші пожартували, що цієї ночі точно не заснуть! Який там може бути сон, коли в них так розігралася уява! Отож-бо, завтра вранці всі вони до санчастини побіжать, аби підлікувати натертості та на долонях пухирі. А щиро кажучи, Макс помилився фахом! Йому б книжки писати про любов, або ще краще, хай знімає фільми! Тоді відомим зразу стане він, не те, що в військовій частині медик.