Розділ 7. Фантазії

Для одного з бійців настав щасливий день, до того ж кругла дата - аж цілих двадцять років стукнуло йому! Тож цю подію ювіляр надумав святкувати з товаришами у місцевому буфеті, що розташований якраз у військовій частині, бо хто ж разом у місто випустить їх всіх? І Горобця також покликали з собою, тим більше, він ніколи там не був. Та у крамничці, з самого порога, буфетниця компанію зустріла з холодком. Сердито буркнула, мовляв, покваптеся, бо закриватись буду, намаялась з торгівлею за день, а покупці заходять та заходять, коли ж нарешті пересохне той потік? Але помітивши у гурті хлопців симпатичного сержанта, миттєво прикусила язика. Вона відразу поміняла гнів на милість й грайливо поцікавилась в бійця:

– І де ж це в нас зеленоокі водяться сержанти?

– У санчастині, - безтурботно хлопець відповів.

– А як же звуть сержанта з санчастини?

– Максим, - зніяковівши, той почервонів.

– Максим, - мрійливо повторила продавчиня Зіна, милуючись красою Горобця.

Бійці, придбавши солодку воду в величезній пляшці та тістечка, розташувалися всім гуртом біля стійки та привітали з двадцятиріччям побратима. Йому бажали служби легкої та дембеля швидкого, нехай складається все добре у житті! Ось так і святкували день народження у хлопця, а от буфетниця з Максима погляду свого ні на хвилину не спускала. Із-за прилавка та, неначе хижа левиця з засади, за красенем-сержантом слідкувала весь той час. А от коли бійці зібралися піти, оголосила, що вранці у четвер новий товар до неї завезуть та запросила медика зайти перед обідом. Інакше, все найкраще миттю розберуть. То може він собі і підбере що-небудь, адже очікують значний асортимент. Від пропозиції буфетниці Макс зашарівся, але пообіцяв заскочити до неї, бо полюбляє ласощі юнак.

Покинувши крамничку, товариші взялися над сержантом жартувати, мовляв, щасливчику, запала Зінка на тебе, дивися, як заманює до себе, у неї є солододощі ще ті!  Той червонів та заперечував активно і говорив, що Зіна не в його смаку. Щоби хоч якось балаболи про буфетницю забули, він намагався їх відволікти. Та як на зло, нічого путнього на думку не спадало! Тож вирішив бійцям розповісти про ті свої фантазії бурхливі, які відвідували хлопця уночі. У них він дівчину рятує від злочинців, а та, побачивши, який він молодець, віддячити збирається героя палким єднанням пристрасних сердець. “Ото романтик!" - засміялись друзі і причепилися, щоби детально мрії описав. Спочатку Горобець, соромлячись, впирався, але піддавшись натиску настирливому хлопців, все ж одну сцену з марива свойого розповів:

– Як тебе звати, лицарю сміливий? - шепоче дівчина.

– Максим, - приємно посміхаючись, відверто відповів.

– Максиме, любий, чим я можу віддячити тобі за цей шляхетний вчинок? - красуня лагідно руками обвиває шию порятівника стійкого з бажанням ні на крок не відпускати, хай навіть і не думає з обіймів утекти. 

– Ми що-небудь придумаємо, мила, - очима виграючи, загадково мовив, тендіну квіточку за талію тоненьку обхопив і міцно притиснув до свого тіла, відчувши пристрасті пекельної порив…

Враз пролунав настільки сильний регіт, що привернув увагу інших вояків. Вони аж повернулися обличчям у бік компанії веселих слухачів фантазій Макса, цікавлячись, що там таке веселе медик розповів? “Авжеж-авжеж! Придумаємо, мила!" - товариші сміялися та відпускали солоненькі жарти, водночас вимагаючи почути у цвітастих барвах про романтичний розвиток подій. Хоча фінал тих парубоцьких інтригуючих вигадок вже зарання знали, адже у гурті чоловічому, серед бійців у заперті, омріяні історії любовні  скінчаються на лінії одній.

– Давай! Давай! - Максима спонукали друзі, - Кажи, як далі з кралею чудив!

– Гаразд-гаразд! Ото понасідали!

Хлопчина гірш за рака червонів, але продовжив оповідь під натиском команди. В його фантазіях герой помітив, що тремтить красуня. Чи то від холоду, а може й страх недавній не минув. Тож бравий захисник, швиденько розстебнувши ґудзики своєї військової форми, зняв куртку і дбайливо дівчину у неї загорнув. Прикрив службовим одягом тонкі та граціозні обриси створіння чарівного поруч з ним. Богиня, увіткнувши в куртку носик, приємно ніжилась, буквально розтавала, щезала у вбранні неначе срібний дим. Вона втягнула в себе аромат бійця і аж замліла, всередині запурхали метелики і лоскотати почали. Від жару пристрастей відчула в голові легке сп’яніння, інстинкти верх над волею суцільно здобули. Адже солодку жадобу бурхливого кохання з собою пахощі з тканини принесли.

– Яка тепленька, - мовила ледь чутно.

– Для тебе грів, - їй відповів Максим.

Ото повеселилися товариші на славу! "Для тебе грів", - сміялися вони. Від радощів, повторюючи фразу, ледь по підлозі не катались дружбани. "Давай! Продовжуй!" - збуджено просили у сержанта, бо так кортіло вже дізнатися бійцям, чим закінчиться романтична сцена, що по ночам турбує Горобця.

У ній, неначе у кіно, красуня притулила вухо до грудей Максима, послухала, як в парубка моторчик палко стукотить. Від ніжностей по шкірі хлопця поповзли мурашки і дівчина помітила їх рух:

– Тобі не холодно без куртки? - запитала квітка, турбуючись про стан рятівника.

– Та ні, - ласкаво відповів і підморгнув вродливіці, - Мене гаряче серце зігріває, воно дає жар в грудях у бійця.

Сміятися не було сил. Хлопці аж плакали, від розповіді Макса. "Там вже спекотно гаряче! Тож приступай мерщій до більш активних дій!" - командували голосно бійці та підбадьорювали,  ніби то змагання, а їхній фаворит щось плентався в кінці. Вони бурхливо уявляли у деталях пестощі любовні, і вже добряче завелися молодці. Переживали неймовірний емоційний шквал зачинені за муром у казармі, сумуючі за ласками та ніжністю самці.