Розділ 5. Ескулап

Максим спиною повернувся до Фролова, який продовжував лежати в трансі на кушетці і покидати стан блаженства не бажав. Він не звернув уваги, навіть коли медик,  широко розвівши руки, видихнув і гучно плеснув у долоні, готуючись почати зцілення сеанс. Сержант взявся активно долоні потирати, одну об другу, як ніби їх розжарити бажав. Його смарагди заблищали таємничим світлом і здалося, вони ще зеленіший колір набули. Та незабаром на юнацьких пальцях заграли іскорки, перетворившись в ореол. У Горобця, на той час, вже долоні розігрілись і інтенсивно випромінювали жар. Максим поклав їх на синюшне місце травми у Фролова. Той сіпнувся від несподіванки, та болю не було. Тепло, проходячи у глибину до кістки, приємно рану зігріваючи в бійця.

На місці дотику почали проступати плями. Вони взялися вібрувати, начебто живі, переливались фарбами та змінювали форму, збираючись зробити перегони по синякам здоровим і пухлинам страхітливим на нозі. "Відмінні макули", - подумавши це, медик охолодив долоні, дмухнувши на них, потряс активно, в спробах остудити, адже тепло в руках йому вже не потрібно, бо тільки заважатиме воно. Жар зник, але грайливі блискавиці іскрилися на пальцях в юнака, чекаючи, коли б це врешті-решт, зіскочивши з рук хлопця, з гучним розрядом в землю утекти.

Під тріскотіння іскорок Максим наблизив палькі до кольорових плям на шкірі у Дениса. Одна із них, та, що була найблище, перемістилася, неначе значно дотику боялась, а також уникала й блискавиці, бо не любила гру електрики вона. Але на місці, де була ляклива пляма, природній колір шкіра набула. Пропала синява, припухлість зменшилася славно, от ніби “макула” якимось дивним чином недуг у пацієнта вижерти змогла! 

Пальцями другої руки юнак погнав наступну пляму, а першій дав можливість втамувати голод болячками на нозі. Як диригент перед оркестром, тримаючи долоні у повітрі, Максим скеровував цілющі макули в місця пухлин та почорнівших синяків. А плями кольорові, підкорившись невідомій силі, раптово об’єдналися у гурт. Вони, вібруючи та змінюючи форму, ще й кольорами бавлячись у грі, симфонію виконували дружньо, яка загоювала травму та синці.

Нога Фролова повернулася до норми. Припухлість спала, відновилися ушкоджені місця. Нічого не нагадувало більше про причину болю нестерпимого в Дениса, з яким друзі вірні хлопця в санчастину притягли. Максим почав обмацувати ногу, перевіряючи, чи з нею все гаразд. Він, не знайшовши підозрілих змін в тканинах, роботу власну, посміхаючись, схвалив. На пальцях в медика іще іскрились блискавиці. Тож Горобець, не стримавшись, одну з них розрядив в стопу у пацієнта, у чутливе місце - то покарання дріб’язкове за оте задирство нещодавнє, коли в казармі Макса перестрів.

–  Ай! - сіпнувся Фролов, виходячи із трансу і поцікавився, - Ну що там? Довго ще?

–  Усе закінчено! Вже можеш одягатися.

–  Та ти ж нічого не зробив! - обурився Денис і з розчаруванням неймовірним зиркнув на сержанта, адже не так собі ті лікувальні процедури уявляв.

Очікував він мазей та уколів, можливо гіпс… Хоча б забинтував той клятий коновал! Хоч щось!  А тут помацав трохи ногу і каже: "Все". Ото вже приколіст! Фролов з незадоволенням усівся на кушетку і самостійно оглядати бідну ногу розпочав. Але на диво в неї був чудовий вигляд. Так, нібито і травми зовсім не було! Боєць її із недовірою помацав, поворушив ступнею, пальці позгинав. Немає болю і працює все належним чином. У санчастині трапилась чудасія якась!

–  Сказитися! - у пацієнта вирвалось від здивування, бо не вкладалося те врачування в голові.

–  А ти як думав? Я медициною займаюся з дитинства, - Максим із гордістю Денису відповів, бо Горобцю завжди було приємно бачити щасливі лиця пацієнтів, коли їх від недугів позбавляв.

Фролов насупився, помітивши на столику величезний шприц і банку, доверху повної якоїсь рідини. Він пригадав недавню сутичку в казармі, тож поповзли мурахи по спині. Адже сержант пообіцяв знайти велику голку і теж повеселитися тоді. Ото візьметься нею штрикати нещасну жертву і скаже, мовби, засіб лікувальний то такий! Денис збентежився, відчувши, як примхлива доля почала відвертатись від нього. Він втупився на шприц, готуючись морально до тих тортур, що медик описав.

–  Цей шприц не для уколів, - пояснив Максим, побачивши тривогу а притихшого, з потухшим настрієм, бійця.

–  І що? Навіть помститися не хочеш? - той підозріло у сержанта запитав.

–  Навіщо? Невже не настраждався вдосталь? Пробач, напевно на мені провина ця. В казармі я вас просто налякав. От ляпнув навмання найперше, що на думку спало і все! Хто ж знав, що обернеться так?

–  Не переймайся! Вижив, - Денис поблажливо Максима заспокоїв, відчувши, як між ними вже розтанув під дружнім сонцем ненависті лід.

–  А хочеш, розіграємо товаришів твоїх? Вони сидять у коридорі за дверима.

План в Горобця достатньо просто виглядав. Фролов мав голосно, на повні груди, заволати, а друзі, почувши відчайдушний крик, з цікавість обов'язково заглянуть всередину приймальні. Побачивши в руках у медика страшенно величезний шприц, вони повинні налякатись до нестями, подумавши, мовляв, їм також незабаром жахливих тих та збочених тортур перепаде. “Навіщо ж їх лякати сильно так?" - відмовився Фролов. Він уявив немилу для очей картину, як зблідли друзі, нажахавшись не на жарт, коли побачили в руках сержанта найстрашніші інструменти, якими похвалитись може навіть кат.

–  Ой! Мало не забув! Я ж обіцяв! - з цими словами Горобець, діставши банку із великої шухляди, кілька горошин з неї пацієнту передав. Так, ніби то були якісь цукерки, а не пілюлі чи таблетки лікувальні, бо в нього ж повно засобів отих!

–  Що це? - поцікавився Денис, до того, як закинути жовтенькі кульки до свойого рота.