Розділ 2. Пророцтва

Майору Рівчуку доповіли, що прибув від Лисюка сержант і той чекає на подальших розпоряджень. Командир частини наказав покликати його до себе в кабінет, бо аж свербіло подивитися зблизька на те розрекламоване славетне чудо навичок медичних.

– Нехай зайде!

– Товаришу майоре, молодший сержант Горобець за вашим наказом прибув! - віддавши честь, відрапортував боєць, як тільки увійшов до кабінету.

Майор уважно подивився на хлопчину, на те, як той стїть по стійці “струнко”. Нічим не виділявся зовнішнє боєць. Ну що з нього візьмеш? Пацанчик молодий, та й виглядає він так само, як і більшість юнаків в його роки: стрункий, високий, атлетична постать, а в голові гуляє вітер бунтівний. Ну цим нікого в військовій частині не здивуєш. Добра такого там хоч відбавляй! Обличчя гарне, тут нічого сказати. Але відміна все-таки була! На місці, де повинні бути очі, у юнака зелені вогники горять. Тож красень, ще й напевно серцеїд! Скоріш за все, бо за такими парубками дівчата сохнуть цілим табуном. Ці миловидні Аполони дуже небезпечні для вабких до вродливості сердець, бо симпатичним хлопцям з рук багато сходить. Вони, чудово розуміючи всю силу красоти, уміло користуються таким звабливим даром, щоб закохати і отримати своє.

Майор був переконаний, що цей також зальотчик. Дівкам очима бісики пускав, то й запилив гарненький шміль чиюсь тендітну квітку. Кому може сподобатись таке? Тому й позбутись захотіли ловеласа і перевести якнайдалі хоч куди. Та марно те! Адже з таким лицем вродливим він і в безлюдді подругу знайде! Рівчук став злитися, бо раптом усвідомив, як хитро ошукав його Лисюк. От аферист! Під видом медика проблемного зальотчика підсунув, ще й налякав безглуздими казками, мовляв, чаклун, не зачіпай його!

Розвів, як ту довірливу дитину! І що тепер робити з цим бійцем? Майору захотілося розглянути зблизька оце природне диво, бо неспроста ж за нього клопотав Лисюк. Потрібно заглянути юнакові в очі і так би мовити, на чисту воду вивести його. У командира був великий досвід, бо бачив багатьох за служби вік. Він підійшов впритул до гультяя лихого й зустрівшись з ним віч-на-віч, запитав:

– Сержанте, скільки ж тобі років?

– Минуло двадцять! - той миттєво відповів, буравлячи майора зеленню смарагдів, які у юнака були замість очей.

Від його погляду в майора поповзли мурахи, навіть поїжився від холоду в спині. Йому здалося, що в сержанта очі зеленим, таємничим світлом блиснули на мить. "Ух змій який! Та ні одне жіноче серце не встоїть перед позирком отим! Навіть узимку він холодний лід розтопить, щоб розпалити пристрастей вогонь!" - подумав командир частини, продовжуючи допит. Мета у Рівчука була лише одна, мав докопатися до справжньої причини появи в нього нового бійця. Сержант наступні місяць-два у стройовій частині буде, тож треба знати, а чи насправді медик він? Чи варто до людей з недугом підпускати, чи ненароком він не коновал?

– Написано у біографії, мовляв ти у військово-медичній академії навчався, ще й на відмінно, - майор детально аркуші читав.

– Саме так! Зарахували в вісімнадцять років! Пройшов чотири курси навчання! - боєць завзято й чітко карбував слова.

– Так тобі тільки двадцять літ! Як же ти встиг за два якихось роки пройти чотири курси навчання?!

– Здавав екстерном! - два вогника зелені уважно стежили за найдрібнішим рухом офіцера, від чого той незручність відчував.

Подальший допит можна було й припинити, бо командир частини в голові вже змалював той шлях життєвий молодого вундеркінда, що з академії привів сюди, у кабінет. Усе й так зрозуміло! Курсант спочатку непогано вчився, наставникам надії подавав. Але пізніше, начебто збісився, бо в юнака заграла парубоцька кров… Отож, пустився берега і геть усе закинув, зате з дівками бавитись почав! Вродливий хлопець перебіг комусь дорогу, хтозна, можливо і чиюсь дружину спокусив... За що і постраждав той волоцюжка молоденький, відрахували, намагаючись провчити. Нехай побуде в стройовій частині взаперті!

Рівчук продовжував тримати гнів на хитрого майора. Він командиру добре насолив! Підклав свиню у вигляді сержанта, а сам утік! Ото вже спритний лис! Тож вирішив полоскотати трохи нерви юнакові, примусивши його до зізнання. І навіть радісно на серці стало в офіцера, коли він уявив картину в голові, як цей гультяй викручуватись стане, водночас заганяючи в кут самого себе.

– Чого ж ти, хлопче, вчитися покинув? - так, ніби ненароком, у хлопця поцікавився Рівчук.

– Відрахували, - відповів юнак, трохи поморщившись, він видно все ж жалкував за закладом своїм.

– Чому? Напевно загуляв, - попробував вгадати компндир частини, бо саме так собі причину й уявляв.

– Ніяк ні! Конфлікт з полковником Мізінцевим у мене вийшов. Болт мій маленький не сподобався йому. Начальник курсу написав пізніше рапорт, тож з академії і виперли за це.

Майор за все життя багато перeбачив. Не думав, що існує щось таке, від чого офіцер бувалий може здивуватись. Та виявляється, таке у світі є! У командира почали на лоба лізти очі. Від слів сержанта він заціпенів. Так і дивився на бійця з хвилину мовчки, а потім грубувато запитав:

– Ви в академії там взагалі від рук відбились? Додумались хвалитися болтом?

– Та не хвалився я. Болт заховався і дивився на полковника із-за штанини, а той його спіймати захотів.

Тут командир частини змалював таку картину, що від уяви коси настовбурчилися в нього. Навіть почало бухати у скронях, бо справжнє неподобство те було!

– Чи не прибріхуєш, боєць? Якого дідька офіцер, начальник курсу і може витворяти отаке? Ще й привселюдно.

– Він розлютився, коли вліз черевиком у кавелок. Тож тут і викрилось, що ми на території тримаємо коня. Він невеличкий, влізливий, скрізь морду встромить, жеребчику і кличку дали підходящу «Болт»…