Глава 5

Ігор…

Ігор.

Ігор!

Ігор із «Слова о полку Ігоревім», якого вкусила змія? Ні, не той Ігор!

Ігор, якого четвертують древляни за те, що він хотів зібрати подвійну данину!

Стоп, а це двоє різних Ігорів, чи один…

Я. Ні.

Київська Русь – це хороша можливість для мене почати нове життя.

Коли ти читаєш книжки, там усе, звісно, здається тобі набагато простішим, ніж є у реальному житті. Головні герої завжди мають якийсь план і знають, як розв'язувати будь-яку проблему. Вони відповідно реагують і майстерно підбирають потрібні слова, щоб усе склалося так, як вони того хочуть.

Більшість героїв історій, які потрапляли у минуле, завжди мали план розвитку для всього навколо. Вони займалися прогресорством, привносили нізвідки аборигенам технології та ідеї, створювали власні бізнес-імперії на продажі власних перевинаходів загальновідомих сучасних речей, чи, якщо вони опинялися за кермом якоїсь держави, розвивали її безмірно, і спритно перемагали усіх своїх ворогів.

Швидкий тест: як зробити порох? Треба змішати якийсь чорний пісок з чимось у певній пропорції… Там в інгредієнтах було щось про вугілля чи сірку?

Добре, це був лише просто перший тест.

Другий тест: сталь. Для плавки сталі потрібно при високій температурі додати вугілля до розплавленої залізної руди в якійсь пропорції, інакше сталь буде крихкою та неякісною. А щоб досягти високих температур, потрібна спеціальна доменна піч чи типу того. І як її скласти?

Третій тест: система чотирипільної сівозміни. В її основу покладено використання в певній послідовності чотирьох полів для максимізації врожаю з посівних культур, при цьому зберігаючи родючість ґрунту. Я так думаю. Для цього саджали гірчицю, картоплю, озиму пшеницю… А чому саме ці культури, а не інші? І чого селяни не могли докумекати до цього до двадцятого століття, чи коли там ця система була прийнята?

Мушкет? Паровий двигун? Електроенергія? Я не маю навіть найменшого уявлення про все це!

На жаль, я, як і більшість людей, був споживачем, а не виробником, тому я гадки не маю, з чого почати відтворення чого-небудь по пам’яті!

Я.

Я опинився в надзвичайній ситуації, і у мене немає жодного плану дій. Раніше я жив простим життям і не мав великих амбіцій чи видатних мрій, я просто жив.

Я хочу додому.

Мій дім був зруйнований війною.

Моє рідне місто було оточене, спалене і знищене.

Я їхав на захід по чужих містах доки не опинився на тому злощасному вокзалі, де зустрів чорного кролика.

Коли Ігор вдруге приїде збирати данину, він буде схоплений та страчений древлянами, у відповідь на це в акті помсти княгиня Ольга знищить та спалить ущент Іскоростень.

Може я не так почув і вони говорили про щось інше? Може я опинився в племені уличів, в’ятичів чи будь-кого ще?

Чому все це відбувається зі мною? Що я не так зробив? У чому я винен?

Чортів кролик.

Що мені робити у цьому світі?

Що я пам’ятаю, що люди робили у ці часи? Торгували та воювали.

Служба в дружині князя. Описана в тисячах історій, служба рицарем, середньовічного воїна, його побут та подвиги. Для багатьох це швидкий спосіб отримати силу, а через силу отримати владу. Сеньйори, чи в цей час князі, завжди добре нагороджували своїх воїнів значною здобиччю, а найкращим навіть роздавали титули та землі, дозволяючи їм отримувати з цієї землі податки та передавати її у спадок. Звичайно ніхто не згадує про тих, хто на службі або нічого не отримав, або помер у битві. Чи від дизентерії якоїсь.

Але, навіть якщо відкинути жіночу стать та дитячий вік, якби вони не були аргументами.

Навіть попри все я не хочу брати у руки зброю.

Торгівля по відомому шляху «із варяг у греки». Та й у ці часи торгівлею теж займалися тільки чоловіки, в теорії мені потрібно було б достатньо коштів, щоб купити корабель та завантажити його товаром і оснастити командою, а після відпливти до Константинополя, молячись не зустріти піратів або інших «чесних» людей, продати це дорожче в Константинополі, закупити товар уже там і повернутися назад до Києва, реалізувати товар, і так цикл за циклом плавати туди сюди. Можна і кудись в інші міста плавати торгувати, але я навіть теоретично не хочу провести все своє життя на морі.

Зараз було б доречно скласти якийсь план дій, який дозволить мені, використовуючи свої знання з історії Київської Русі, без проблем дістатися до верхніх щабель суспільства з достатньою владою і багатством на руках, але нічого такого в голову не приходить.

За вікном по небу плавали хмари, я лежав на ліжку.

З коридора пролунав гуркіт швидких та енергійних ніг. Коли вони дійшли до цієї кімнати, двері широко відчинилися.

Я подивився на того, хто це зробив — це була Діля. Вона радісно посміхалася, хоч і виглядала трохи спітнілою.

— О, я думала ви спите? — запитала Діля, проходячи усередину кімнати ближче до ліжка, на якому я лежав.

— Діля, а де ми знаходимося? — запитав я.

— У городищі Іскоростень, Малко. А що таке? — сказала Діля, і, не чуючи від мене хоча б якоїсь відповіді на її слова, продовжила, — ми живемо у городищі імені нашого бога Корса, бога сонця. Він опікується багатьма племенами деревлян, де йому моляться.

— А хто мій батько?

— Ваш батько відважний вождь нашого племені — Мал. — Розгублено відповіла Діля, окидаючи поглядом різні кути кімнати, та поправляючи мою ковдру.

Ні.

— Я хочу поспати. Залиш мене, будь ласка.