Малий

Малий

 МАЛИЙ був слухняним хлопчиком. Він узагалі був із тієї зручної породи сором'язливих мовчазних дітей, які рідко про щось просять, рідко голосно сміються ,а якщо плачуть, то достатньо відвести їх за руку в крихітну кімнатку на другому поверсі, дати ляпаса, зачинити на ключ і спокійно займатися своїми справами. Соплі і шмарклі дитячі дратують,знаєте... МАЛИЙ не завдавав клопоту. Тому коли Тітка одного вересневого сірого дня наказала йому згребти докупи і спалити осіннє листя в саду, він без жодних заперечень відклав убік стареньку пожежну машину без одного колеса, вдягнув свою червону дівчачу - та яка різниця? головне, що голова захищена - шапку і пішов у холодний сад.

Сад був величезний. Старі яблуні, горіхи, вишні, кілька кленів і навіть один каштан - усі, немов діти, що похворіли, жовтіли, блідли, губили барви... І всипали землю листям...Листя тихо старіло на вологій землі - без свідомості, без сил.Тільки холодний вітер раз-у-раз ворушив його і марно намагався погратися. ...МАЛИЙ узяв старі граблі і почав згрібати непритомне листя на купку... Його було так багато,що купка утворилася чимала. Серед листя МАЛОМУ інколи траплялися й дивні предмети - зубці грабель зачепили якось щось мереживне - якийсь посірілий від бруду й туманів предмет жіночої білизни... А ще через кілька метрів - обгорілу пластмасову руку якоїсь ляльки. А потім металеві іржаві зубці грабель дзвякнули об щось маленьке і також металеве - то був ключ! Ключ, загублений Тіткою ще влітку - тоді МАЛИЙ шукав його три дні....МАЛИЙ підняв ключ і заховав до кишені, продовжуючи згрібати листя і усякий мотлох на купу.Він гріб і гріб,гріб і гріб... Найгіршим було те, що на місце старих листків з похмурих дерев осипалися все нові й нові...

 День добігав кінця.Ось уже прочвалав попри паркан Тітчиного саду Дядько, повертаючись з роботи - він був аптекарем єдиної у містечку аптеки. Не звертаючи жодгої уваги на МАЛОГО, він піднявся східцями на поріг і зник за дверима. Звідти смачно запахло. Ось уже й сонце почало повільно опадати, як сухий листок, за будинок. А робота МАЛОГО тривала. Коли сутінки почали перетворюватись поволі на темну осінню ніч, МАЛИЙ втратив надію зібрати усе листя. Він поправив червону дівчачу шапку,що з"їхала на чоло, дістав сірники і підпалив величезну купу осіннього листя, старанно підгорнувши спочатку - щоб не розвалювалася - її до стіни Тітчиного будинка. Листя не дуже хотіло горіти. Тліло, скручувалося ,чорніло. Гіркий ядучий дим різав ніс та очі. Це було нестерпно. Поволі дим розповзався садом... У МАЛОГО щось запульсувало у скронях. Не дай Боже Тітка або - що ще гірше Дядько - вийдуть надвір.Тоді... Тоді... МАЛИЙ дістав з кишені знайденого ключа, підійшов до вхідних дверей і ...замкнув двері. На всякий випадок. Щоб Тітка з Дядьком не постраждали від цього отруйного жахливого диму. Та й врешті,треба нормально роздмухати вогонь - листя потрібно спалити - так просила Тітка. Кашляючи МАЛИЙ підійшов до старого похиленого паркана і виламав кілька дощок. Прилаштував їх до величезної купи тліючого листя і, задихаючись, спробував підпалити дошки. Полум'я весело зайнялось. Веселі іскри злітали догори. Темна ніч навколо потемніла ще більше. Стало спекотно і МАЛИЙ зняв червону дівчачу шапку. Полумя гуділо,а вітер роздмухував його ще більше. Незабаром почали горіти стіна і дах. Звідкілясь - здається з будинку - доносились якісь верески. Але МАЛИЙ не зважав - Тітка попросила його згребти і спалити осіннє листя в саду. А МАЛИЙ був дуже старанним, слухняним хлопчиком і рідко створював проблеми.