До кімнати увійшов високий худий чоловік з обвітреним засмаглим обличчям, на якому виразно горіли блакитні очі. На вигляд він прибув з південних країв. Довгі пасма волосся з проблисками сивини спадали на плечі.
- Вибачте, міс, за невеличку затримку, - промовив він густим голосом.
Карі очі міс Кристини Нері з цікавістю дивилися на гостя.
- Ми з вами знайомі?
- Деяким чином, - посміхнувся чоловік. - Ми з вами бачилися всього один раз в Палермо, перед відходом корабля.
- Тепер і я вас згадала!, - вигукнула міс Кристина.- Ви, містер Тейлор - один з друзів Джека… Що з ним?
…Через п'ять хвилин вони сиділи в кімнаті з каміном, над яким невблаганно рухалися стрілки старовинного годинника, хоча Даніелю Тейлору дуже хотілося, щоб час уповільнив свій хід.
- Основний маршрут нашої експедиції проходив по південній частині Центральної Африки. Уявіть собі цей шлях - савани, де спекотні дні перемежовуються з несамовитими зливами, задушливі джунглі, повні небезпек, москіти та змії, переправи через річки, повні крокодилів... І всі ці дні Джек пам'ятав про вас, часто дивився на ваш портрет, мріяв про те, як ви будете жити разом…. Він помирав від лихоманки в хижці неподалік від Катве... В його речовому мішку я розшукав блокнот з адресою, ваш маленький портрет і цю шкатулку.
Даніель відкрив саквояж і передав міс Нері шкатулку. Його руки зі зламаними нігтями, злегка тремтіли. Коли кришка відкинулася, то немов сонце осяяло променями цей похмурий день, і міс Кристина ахнула.
- Жовті алмази. Так, бувають і такі, - промовив Даніель. – Тепер у вас - цілий статок. Джек дуже хотів щоб ви і ваш син покінчили з боргами і не знали бідності…
…Через тиждень міс Кристина зійшла з карети в парку недалеко від порту.
Даніель Тейлор зніяковіло простягнув документи про переведення в банк грошової суми після продажу алмазів.
- Але ... містере Даніель... Ви тримали в руках таке багатство! Ви могли зникнути з цими коштовностями, але приїхали сюди, до мене…- сказала міс Кристина з хвилюванням, намагаючись вирішити загадку людської натури.
Даніель Тейлор трохи насупився і сказав:
- Джек був мені найліпшим другом, та й ви..., ви, Кристино, дуже дорогі для мене. Дозвольте залишити собі цей маленький ваш портрет?
Кристина з теплотою подивилася в його блакитні очі. В них відображалися важкі тернисті шляхи і мужня ніжність.
04.11.2020.